Звернення Карла Андерсона

Сім’я, яка живе повним життям

Превелебний отець Майкл Дж. Маꥳвні, засновуючи Лицарів Колумба, намагався адекватно реагувати на кризу, яка спіткала сім’ї католиків в Америці в XIX ст. Будучи юнаком, він не з оповідей знав, з якими викликами зіткнулась його овдовіла мати, маючи, крім нього, ще шестеро дітей. Пізніше, вже як священик, він щодня бачив проблеми, які приходили у сім’ї парафіян разом зі злиднями, насильством, алкоголізмом, напливом іммігрантів, антикатолицькими настроями і дискримінацією.

Бачення отця Маꥳвні щодо сімейного життя не обмежувалось тільки фінансовим і матеріальним благополуччям. Він розумів, що святість – це покликання всіх охрещених вірян. Зважаючи на факт, що, крім нього, ще двоє братів отця Майкла стали священиками, ми можемо оцінити, наскільки насправді важливим було поняття «домашньої церкви» було для сім’ї Маꥳвні.

Ця сім’я була живим прикладом того, що навчав пізніше Другий Ватиканський Собор: кожний чоловік, жінка і дитина покликані до святості через проголошення Євангелія і співпричастя божественного дару любові через виконання своїх щоденних обов’язків.

Коли християнська сім’я відповідає в такий спосіб на задум Творця, вона стає «домашньою церквою», яка, як пояснював Папа Павло VI, віддзеркалює «різноманітні аспекти самої Церкви.»[1]

Сучасна сім’я віднедавна зробилась об’єктом особливої уваги Церкви, з її Синодом Сім’ї, який відбувається кожні 2 роки, і післясинодальним Повчанням Папи Франциска, Amoris Laetitia («Радість любові»). Тим часом, Лицарі Колумба теж долучаються до підтримки сімей у їхньому християнському покликанні своєю ініціативою, яку називають «Будуємо домашню церкву, зміцнюючи наші парафії». Мета цієї ініціативи, що включає в себе програму «Сім’я, яка живе повним життям» - сприяти сім’ям все більше зосереджуватись на служінні Богові, ближньому і парафії.

З часів Другого Ватиканського Собору і, особливо, за понтифікату Святого Івана Павла ІІ, викристалізувалось бачення сім’ї як «способу Церкви.»[2] В якомусь сенсі, це, очевидно, приводить нас до думки, що сім’я є об’єктом євангелізації Церкви.

Але сім’я, у свою чергу, має свою виняткове завдання. Як писав Святий Іван Павло ІІ у Familiaris Consortio, «Сім’я отримує місію зберігати, об’являти і передавати любов.»[3] Така місія – це серцевина «спільноти життя і любові»[4], яка бере свій початок з подружжя в таїнстві шлюбу.

На щастя, ми маємо провідника в цій місії – найновіше Повчання Папи Франциска Amoris Laetitia – на допомогу в побудові католицької сім’ї як домашньої церкви. У своєму Amoris Laetitia Папа Франциск описує Церкву як «сім’ю сімей.»[5] Він пригадує нам, що на сім’ю треба дивитись як на вівтар життя і любові, що і становить серцевину домашньої церкви.[6] Сім’ї Лицарів Колумба мають нагоду скористатись особливим провідництвом від Папи Франциска, який закликає нас до нового «апостольства сімей», який ґрунтується на «сповненому радості свідченні домашньої церкви.»[7] Наші ради при парафіях також відіграють свою роль у поєднанні чоловіків і їхніх сімей із парафіями.

«Катехизм Католицької Церкви» каже нам, що «Подружня любов передбачає цілісність, до якої входять усі складники людської особи ... вона передбачає глибоку єдність особистостей, таку, яка понад тілесним союзом веде до творення одного серця й однієї душі.»[8] Іншими словами, освячений шлюб – це не тільки домовленість між чоловіком і дружиною, але і радикальна трансформація подружжя.

Як писав Папа Бенедикт XVI у своєму Deus Caritas Est, «Шлюб, заснований на унікальній і визначеній любові, стає образом ставлення Бога до свого народу, і, навпаки, спосіб, у який Бог любить, стає мірилом людської любові.»[9]

Отже, те, як чоловік і дружина свідчать своїм щоденним сімейним життям, може захищати, виявляти, висловлювати любов і дозволяти приймати дари шлюбу – єдність, нерозривність, вірність і відкритість на нове життя.

У нещодавньому документі Ватикану про роль і місію сім’ї стверджується: «Сім’ю треба наново відкривати в якості основного чинника євангелізації. Це також вказує на потребу кращого розуміння «місіонерського виміру сім’ї як домашньої церкви.»[10]

Ці спостереження відлунюють у словах Святого Івана Павла ІІ, який сказав у 1979 році під час своєї зустрічі із єпископами Латинської Америки: «В майбутньому євангелізація багато в чому залежатиме від домашньої церкви.»[11]

Зрозуміло, що робота сім’ї на ниві євангелізації не зводиться, в першу чергу, до програм, проектів чи стратегій. Це все має місце, але вже похідна, допоміжна складова до основи – любові між чоловіком і дружиною, яка, освячена через любов Христа, осяює всіх членів сім’ї.

Сім’я як «домашня церква» - це місце зустрічі з Христом в межах спільноти конкретної християнської сім’ї, місце, до кожний член сім’ї має свою важливу роль.

«Місія» сім’ї в завданні євангелізації – бути тим, ким вона покликана бути, що значить жити своїм щоденним життям як християнська сім’я. Як дуже часто казав Святий Іван Павло ІІ: «Сім’є, «стань» тим, чим ти «є»!»[12]

Місія сім’ї «зберігати, об’являти і передавати любов» - як парафіяльної спільноти – не існує в ідеальному місці. Правда і краса сім’ї має бути об’явлена кожній християнській сім’ї, навіть крихкій, зраненій чи розбитій. Ці сім’ї також можуть з довір’ям сприйняти слова Святого Павла: «Хто відлучить нас від любові Божої?» (Рим 8:35). І в цьому довір’ї вони можуть відшукати стежку надії і зцілення.

Під час свого візиту на Філіпіни Папа Франциск виголосив потребу «в святих і люблячих сім’ях для захисту краси і правди сім’ї в Божому плані, а також для прикладу іншим сім’ям.» [13] Наша ініціатива «Будуємо домашню церкву» і серія щомісячних присвят «Сім’я, яка живе повним життям» якраз є конкретним способом, який Лицарі Колумба в солідарності з Папою Франциском пропонують святим і люблячим сім’ям для виконання євангелізаційної місії Церкви в наш час.

Найвищий Лицар Карл А. Андерсон

 

[1] Папа Павло VI, Повчання Evangelii Nuntiandi (8 грудня 1975 року), п.  71.

[2] Синод єпископів, «Пасторальні виклики сім’ї в контексті євангелізації» - Instrumentum Laboris (24 червня 2014 року), п. 49.

[3] Папа Іван Павло ІІ, Апостольське Повчання Familiaris Consortio, (22 листопада 1981 року), п. 17.

[4] «Катехизм Католицької Церкви», п. 1603.

[5] Папа Франциск, Апостольське повчання Amoris Laetitia (19 березня 2016 року), п. 87.

[6] Amoris Laetitia, п. 69.

[7]  Amoris Laetitia, п. 200.

[8] «Катехизм Католицької Церкви», п. 1643.

[9] Папа Бенедикт XVI, Енцикліка Deus Caritas Est (25 грудня 2005 року), п. 11.

[10] Instrumentum Laboris, п. 103.

[11] Папа Іван Павло ІІ, «Звернення до Третьої Генеральної Конференції Єпископату Латинської Америки» (28 січня 1979 року).

[12] Familiaris Consortio, п. 17.

[13] Папа Франциск, «Звернення до сімей на Арені Азійського Молу» (16 січня 2015 року).