«Сім’я, заснована на Таїнстві шлюбу, є особливим втіленням Церкви, захищеної і захищаючої, євангелізованої і євангелізуючої спільноти. Так само, як Церква, сім’я покликана вітати, випромінювати і свідчити світові любов і присутність Христа» – Папа Бенедикт XVI 

Термін «домашня церква» описує сутність і завдання християнської сім’ї в біблійному сенсі. Як зазначає Найвищий Лицар Карл Андерсон у своїй книзі «Цивілізація любові»,

«Зараз все більше прийнято говорити про сім’ю як про «домашню церкву». І це не лише риторичний зворот. Взірець сім’ї як домашньої церкви відсилає нас до Старого Завіту. Найпростіше і найбільш промовисте визначення належить, мабуть, Ісусові Навину: « Я ж і мій дім служитимемо Господеві». Продовження цього – в Новому Завіті: «Чоловіки, любіть своїх дружин, як і Христос полюбив Церкву і віддав Себе за неї».[1]

Святий Павло в Посланні до ефесян (Еф. 5: 21-35) закликає подружжя до любові в новому вимірі, як Христос полюбив Церкву. Цей новий зразок любові є мірилом християнського шлюбу, який, в силу спасенної Христової благодаті відтепер бере участь у єдності Христа з Його Церквою. Ця єдність дозволяє християнській сім’ї бути найменшим виявом церковної спільноти.

Ці та інші слова з Біблії, які говорять про святість шлюбу і дому[2], накреслили подальший шлях визначення Церквою християнської сім’ї як домашньої церкви. Вчитель ранньої церкви Іоан Золотоустий навчав, що титул «домашня церква» має значно ширше значення, ніж означення просто місця, де ранні християни молились, наодинці чи сім’ями. Домашня церква сама собою є живим і спасенним свідченням християнської сім’ї.  Він пояснював це, кажучи, що «дім має перетворитись на церкву», де «всі, навіть найменші, мусять почуватись активно залученими в пошуки Божого Слова і спільного його виконання»[3].

З того часу і до сучасних нам XX і XXI століть домашня церква не переставала бути в полі зору Другого Ватиканського Собору[4], Блаженного Папи Павла VI[5] і Папи Бенедикта XVI[6], а також Святого Папи Івана Павла II, який значною мірою поглибив розуміння християнської сім’ї як домашньої церкви. Сформульоване Іваном Павлом ІІ, це розуміння духовності сім’ї ще повніше розвинув Папа Франциск у своєму Amoris Laititia («Радість любові»).

У своїй основній Апостольській праці щодо сім’ї («Про завдання християнської сім’ї в сучасному світі») Familiaris Consortio («Сімейна спільнота») Святий Іван Павло ІІ пише: «Сім’я отримує місію зберігати, об’являти і передавати любов, що є живим відображенням і справжнім поширенням у Божій любові до людства та в любові Господа Ісуса Христа до Церкви, Його Нареченої»[7]. В цьому самому тексті він знаменито підсумовує місію християнських сімей: «Сім’є, «стань» тим, чим ти «є»!»[8]

За Папою Іваном Павлом ІІ, сім’я покликана стати домашньою церквою, спільнотою життя і любові, заснованою на таїнстві шлюбу. Певним унікальним чином сім’я як домашня церква бере участь у священичій, пророчій і царській місії Христа і Його Церкви.[9] Діючи так, християнська сім’я робиться «одним серцем і однією душею» у вірі (Діяння 4:32)[10].

Таїнство шлюбу

Шлюб – це пожиттєвий подружній союз між чоловіком і жінкою, встановлений Богом, спрямований для любові подружжя і для народження та виховання дітей.[11] Як часто зазначав Папа Іван Павло ІІ та ще і ще підтверджує Папа Франциск, подружжя – це, насамперед, дарування себе, здійснюване взаємно чоловіком і дружиною.[12]  Це цілковите дарування себе захищає подружню любов від перетворення на себелюбство і егоїзм, які є загрозою навіть для найкращих із шлюбів і руйнуванням подружньої єдності.

Шлюб охрещеного чоловіка і охрещеної жінки є Таїнством.[13] Як Таїнство, любов у подружжі підноситься до Божої любові у Святій Трійці.[14] Подружній зв’язок – нерозривний, тобто такий, що триває «поки смерть не розлучить нас».[15] Подружня пара благословляється освячуючою і безкорисливою любов’ю, подібною до любові Христа. Чоловік і жінка є відображенням або віддзеркаленням любові у Святій Трійці і любові Христа до Церкви (Еф. 5:21-35). «Любов Христа робиться видом подружньої любові.»[16]

Це і є Таїнством шлюбу по своїй суті – з його неодмінною цілковитістю, відданістю, нерозривністю, плідністю і віддзеркаленням Божої любові – це перший дар, який сім’я приносить у світ, а також перший спосіб євангелізації в якості домашньої церкви. Трискладова місія християнської сім’ї щодо священичого, пророчого і царського служіння здійснюється в цій освячуючій місії і єдності.

Священича місія домашньої церкви

Священича місія домашньої церкви втілюється у спільній молитві і посвяті Богові щоденного сімейного життя. Сім’я також виконує священичу місію, коли отримує сімейне благословення.[17] Коли сім’ї моляться, вони запрошують Бога у свої домівки і приймають любов у новій якості, Христовій, здатній допомагати їм у труднощах, сумнівах, загрозах і непевностях.

Молитва – це акт спрямування чийогось розуму і серця до Бога за допомогою Ісуса, оскільки «ми не знаємо, як нам слід молитись»[18] . Завдяки читанню Слова Божого сім’ї зростають у вірі і все більше покладаються на Бога. Завдяки тому, що члени сім’ї під час навіть дуже особистої молитви діляться один з одним, сім’ї консолідуються в довірі і любові. Близькі люди починають дивитись одні на одних «очима Бога», бачачи «в них Христа»[19]. Вони розвивають надприродний погляд на життя, який збільшує радість і підтримку у важкі часи. Як зазначає Папа Франциск:

«Сімейна молитва – це особливий спосіб висловлювати і підсилювати пасхальну віру [у Христову смерть і Воскресіння]. За ці кілька хвилин, які ви щодня напевно відшукаєте, щоб стати перед живим Богом, ви зможете розповісти Йому про свої турботи, звернутись по допомогу у своїх потребах, помолитись за тих, хто переживає труднощі, попросити дару виявляти любов, подякувати за життя і його благодать і благати Матінку Божу прихистити нас під своїм материнським Покровом. Кілька простих слів – і цей момент молитви може зробити неймовірне добро для наших сімей.»[20]

Акт молитви простягається понад просто промовлені разом слова; словесні молитви налаштовують мозок, волю і почуття на хвилю миру, джерелом якого є Бог, миру, який повинен пронизувати будь-яку нашу щоденну діяльність, рутину життя. У важкі часи члени сім’ї можуть віднаходити мир шляхом переміни турбот і труднощів на спокійне молитовне жертвоприношення любові до Бога і до своєї власної сім’ї в єдності із розіп’ятим Христом.[21]

Ці малі щоденні жертвоприношення слід долучати до бездоганної жертви, принесеної Христом під час щонедільної Пресвятої Євхаристії. Найкращий час для цього – момент принесення дарів. Доручіть свої страждання Господеві у цей час, і Він перетворить їх на ще більшу любов, яка «заново зміцнює» шлюбний зв’язок:

«Спільна сімейна подорож у молитві досягає своєї кульмінації в діленні разом під час Причастя… Ісус стукає у двері вашої сім’ї, щоб розділити із вами Євхаристійну вечерю (порівн. Одкр.; Апок. 3:20). Тут подружжя завжди може відновити пасхальну обітницю своєї єдності, покликану відображати обітницю, сповнену Богом щодо людства на Хресті. … Оскільки саме Причастя обіцяє подружжю силу і заохочення, потрібне для щоденного виконання шлюбної присяги в якості домашньої церкви.»[22]

Сім’ям варто, задля зміцнення домашньої церкви, шукати нагоди якомога частіше сповідатись разом. У певному, євхаристійному сенсі, кожна сповідь сімейної пари – це відновлення шлюбної присяги, оскільки сповідь очищає від гріхів і звільняє дорогу благодаті, яка випливає із таїнства шлюбу.[23]

Пророча місія домашньої церкви

Поряд зі зростанням молитви і довіри, домашня церква перетворюється на прихисток від труднощів світу. Цей прихисток робиться здатним згодом втілити пророчу місію сім’ї, голосячи слово Боже разом зі свідченням віри.[24] Першими свідками віри є чоловік і жінка в подружжі, а також батьки щодо своїх дітей.

Саме від своїх батьків діти очікують наставництва і пояснень, і саме тому батьки мають величезну відповідальність, коли вчать дітей правди. Батьки мусять ділитись із дітьми не лише академічними і практичними знаннями, але й забезпечувати грунтовну релігійну катехизацію, зосереджену довкола живого Бога Ісуса Христа і можливості розвивати свої чесноти. Як пригадує нам Папа Франциск, «батьки завжди впливають на моральний розвиток своїх дітей, на краще чи на гірше. З цього випливає, що їм слід прийняти цю важливу роль і виконувати її сумлінно, наполегливо, розсудливо і відповідно.»[25]

Створені Господом, діти заслуговують на всеможливі зусилля батьків щодо плекання в них здорового глузду, віри і чеснот – рис, які допоможуть їм усвідомити свою життєву цінність для спільноти і важливу роль у наближенні Царства Божого. Як сказав Святий Іван Павло ІІ, «важливо, щоб наступною етапом для спільноти осіб у сім’ї ставало перетворення на спільноту святих.»[26]

Проте сімейне свідчення віри не повинно обмежуватись лише дітьми. Треба свідчити всьому світові: ми маємо обов’язок ставити світло нашої віри на світильник (Мт 5:15). Насправді, «робота з передачі віри дітям…допомагає цілій сім’ї в її євангелізаційній місії. Це природнім чином дає початок поширенню віри на всіх довкола, навіть не членів сім’ї.»[27]

Багато людей побоюються, що, демонструючи свою віру, вони можуть бути нав’язливими або зверхніми. Насправді, євангелізувати – не значить нав’язувати, а тільки ділитись з іншими величезним добром, яке ми відкрили для себе. Природньо хотіти робити таке із добром, яке збагачує наше життя. Проте, ніж просто ділитись вірою на словах, ще краще супроводжувати когось на шляху до праведності, так, щоби правда передавалась разом із любов’ю.

Царська місія домашньої церкви

Царська місія сім’ї полягає в благочинності і спільному служінні Церкві і світові, достоту, як Христос царював, служачи іншим.[28] Папа Франциск недарма називає Церкву «польовим госпіталем після битви»[29], а сім’ю – «найближчою лікарнею»[30], де дбають про усіх фізично і духовно поранених, особливо про бідних і відкинутих суспільством. Подружні пари покликані віддзеркалювати «ту божественну любов, яка заспокоює словом, поглядом, руками, ніжністю і обіймами», бути одним цілим із «Божою мрією», будуючи «світ, у якому ніхто не почуватиметься самотнім.»[31]

Папа Франциск закликає сім’ї до спільного життя в милосерді, яке є не тільки видом зобов’язуючого служіння, покликаного задовільнити фізичні потреби людей. Милосердя – це також сповнена радості любов ближнього, що має своїм джерелом Божу любов, спраглу зцілити людські страждання.[32]  «Ця любов не просто пропонує людям матеріальну допомогу, але також відновлення і турботу щодо їхніх душ, щось, що часто є навіть необхіднішим, ніж матераільна підтримка.»[33]

Сім’ї можуть реалізувати цю божественну доброчинність багатьма способами. Вони можуть вступити до якоїсь доброчинної церковної організації, брати участь у місцевих парафіяльних проектах, виїжджати на спільні місії. Але, перш за все, члени сімей можуть практикувати благочинність у стінах власних помешкань, будучи гостинними, уважними і дбайливими щодо інших, бо правдивим є те, що «милосердя починається вдома». Можливостей безліч. Сім’ям слід прислухатись до творчого Божого заклику, що Він хоче, щоб вони робили.

Коли сім’ї практикують благочинність у своїх домівках, на парафіях і ширше, вони починають будувати те, що Папа Іван Павло ІІ називав «цивілізацією любові.»[34] Діючи так, сім’ї не тільки робляться «захищеними спільнотами» завдяки благодаті, але також беруть участь у євангелізації всіх людей як «захищаючі спільноти».[35] Це і є та цивілізація любові, якої так відчайдушно потребує світ:
«Сучасна культура пропонує величезне різноманіття стилів життя і способів визначити, що таке «якісне життя». Що б ми не мали на увазі під цим «якісним життям», сучасна культура пропонує таку ж величезну кількість способів добитися його. Не зважаючи на це (а дехто сказав би, саме завдяки цьому), всередині нас відлунюють слова із Книги Буття: звертаючись до Адама, Бог питає: «Де ти?» Господь все ще чекає нашої відповіді…Де той чоловік, про якого святі казали: «Славою Божою є жива людина»? Де особа, яку Христос сотворив і відкупив? Де той, хто в радості реалізує своє покликання любові, якій Христос посвятив усе людство? Де можна зустріти «нового» Адама в щоденному світі довкола нас? Саме християни мають відповідальність явити світові цього нового Адама. Це станеться завдяки їхнім вчинкам, ставленню і впливу, але понад усе – завдяки їхній любові.»[36]

[1] Carl Anderson, Civilization of Love, с.с. 81-82.

[2] Коли члени Церкви вперше почали разом святкувати згадку про Страсті Господні, Пресвяту Євхаристію, вони часто зустрічались у домах християнських сімей, оскільки належних і відповідних будівель для християнського поклоніння вони ще не мали (див. 1 Кор. 16: 19; Рим. 16: 3-5; Рим. 16: 23; Кол. 4:15; Флм. 2, і Папа Бенедикт XVI, The Apostles, с. 165 ). Під час спільної Служби Божої «помешкання якоїсь сім’ї могло перетворюватись на домашню церкву з Причастям і самим Ісусом, Який перебував разом із нею на вечері» (Папа Франциск Amoris Laetitia, п. 15 ).

[3] Іоан Золотоустий «Бесіди на Псалми» 41:2, цитується кардиналом Марком Велетом (Marc Ouellet) у його книзі «Божественна подібність» (Divine Likeness) c. 41.

[4] Другий Ватиканський Собор, Lumen Gentium, п. 11.

[5] Бл. Папа Павло VI, Evangelii Nuntiandi, п. 71.

[6] «Послання Його Святості Бенедикта XVI до учасників Пленарної Асамблеї Папської Ради з питань сім’ї» (1 грудня 2011 року).

[7] Familiaris Consortio, п. 17.

[8] Familiaris Consortio, п. 17.

[9] Familiaris Consortio, п.п. 49-50.  Зазначте, що всі християни, в силу свого хрещення, покликані до участі у священичій, пророчій і царській місії Христа. Унікальність домашньої церкви в тому, що християнська сім’я виконує цю спасительну роботу разом як мала християнська спільнота, заснована на благодаті Таїнства шлюбу.

[10] Зауважте: в оригіналі тексту буклета ці та інші біблійні посилання були зроблені з Нової Американської Біблії, переглянуте видання © в 2010, 1991, 1986, 1970 рр. Співтовариством Християнської Доктрини, Вашингтон, округ Колумбія і використовуються з дозволу власників авторського права. Всі права застережені.  Жодна частина Нової Американської Біблії не може бути жодним чином відтворена без письмової згоди власника авторського права.

[11] «Катехизм Католицької Церкви», п.п. 1601-1603.

[12] Familiaris Consortio, п. 11 і 13; «Лист до сімей», п. 11 «Чоловіком і жінкою Він створив їх»; Папа Франциск, Amoris Laetitia, п.п. 73, 290 і 319.

[13] «ККЦ», п. 1601.

[14] Другий Ватиканський Собор, Gaudium et Spes, п. 48.

[15] «ККЦ», п. 1614.

[16] Carl Anderson, Civilization of Love, с. 74.

[17] Familiaris Consortio, п.п. 55-62.

[18] «ККЦ», п.п. 2559-2561.

[19] Папа Франциск, Amoris Laetitia, п. 323.

[20] Папа Франциск, Amoris Laetitia, п. 318.

[21] Папа Франциск, Amoris Laetitia, п. 317.

[22] Папа Франциск, Amoris Laetitia, п. 318.

[23] Папа Іван Павло ІІ, Familiaris Consortio, п. 58: «Служіння цього Таїнства [покаяння] отримує особливе значення для сімейного життя… веде подружжя і всіх членів сім’ї до зустрічі з Богом, Який «багатий милосердям» і дарує свою любов, потужнішу від гріха, відбудовує та вдосконалює подружній завіт і сімейну єдність.».

[24] Папа Іван Павло ІІ, Familiaris Consortio, п.п.  51-54.

[25] Папа Франциск, Amoris Laetitia, п. 259.

[26] Папа Іван Павло ІІ, «Лист до подружжя», п. 14.

[27] Папа Франциск, Amoris Laetitia, п. 289.

[28] Папа Іван Павло ІІ, Familiaris Consortio, п.п.  63-64, 71; порівн. Мт 20:28.

[29] Папа Франциск, інтерв’ю «Велике серце, відкрите для Господа», Америка (19 вересня 2013 року).

[30] Папа Франциск, Amoris Laetitia, п. 321.

[31] Папа Франциск, Amoris Laetitia, п. 321.

[32] Папа Бенедикт XVI, Deus Caritas Est, п. 20; Папа Франциск у своєму Апостольському повчанні Evangelii Gaudium [«Радість Євангелія»] говорить про необхідність робити все з радістю і саме так правдиво свідчити Євангеліє, особливо милосердя.

[33] Папа Бенедикт XVI, Deus Caritas Est, п. 28.

[34] Папа Іван Павло ІІ, «Лист до подружжя», п.п. 6-17.

[35] [35] Папа Іван Павло ІІ, Familiaris Consortio, п. 49.

[36] Carl Anderson, Civilization of Love, с.с. 171-172.