Меморіал загиблих Лицарів Колумба
Олексій Вальчук
Рада Лицарів Колумба
# 16417, м. Хмельницький
Вступ в Орден
3 червня, 2016
Історія життя
Олексій Вальчук народився 19 травня 1985 року і був людиною великої праці та ще більшого серця. Уродженець Хмельницького, він завжди вчився відповідальності, що згодом проявилося в усіх сферах його життя: від військової служби до виховання дітей та захисту Батьківщини.
Військовий досвід Олексій здобув ще під час строкової служби в Севастополі, де мав честь служити у роті почесної варти та отримав звання старшого матроса. Повернувшись до цивільного життя, він присвятив себе будівництву та праці на інноваційному терміналі “Нової Пошти”. Проте головним досягненням Олексія була його сім’я - він був коханим чоловіком і люблячим батьком чотирьох дітей: трьох доньок та сина.
Духовним орієнтиром для Олексія стало служіння ближньому: 3 червня 2016 року він вступив до Ордену Лицарів Колумба, поділяючи цінності ордену.
У січні 2024 року, відчуваючи обов’язок перед країною, Олексій добровольцем мобілізувався до лав Збройних Сил України. У складі 151-ї окремої механізованої бригади старший солдат Вальчук став майстром відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів. Він опанував одну з найскладніших сучасних військових професій, захищаючи побратимів з неба. Життя Олексія обірвалося 6 грудня 2024 року на Донеччині, поблизу населеного пункту Улакли в Донецькій області. Воїн загинув під час виконання бойового завдання внаслідок атаки ворожого дрона. Йому назавжди залишиться 39 років.
За видатні заслуги перед українським народом та рідним містом Олексій Вальчук був посмертно удостоєний звання “Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади”. Похований Герой на Алеї Слави у мікрорайоні Ракове.
Він залишився в пам’яті як людина, що понад усе любила життя, свою велику родину та Україну. Його жертовність є прикладом справжнього батьківського та громадянського подвигу.
Олег Воробйов
Рада Лицарів Колумба
# 17651, м. Львів
Вступ в Орден
24 липня, 2020
Історія життя
Олег Воробйов народився 11 травня 1977 року у Львові де і мешкав. Навчався у Львівському фізико-математичному ліцеї, закінчив фізичний факультет ЛНУ ім.І. Франка Працював в Інституті фізики конденсованих систем імені І.Р. Юхновського, був кандидатом фізико-математичних наук. Він був науковцем, людиною глибокого мислення і великої внутрішньої дисципліни. Олег також навчався на програмі MSc in Technology Management Бізнес-школи УКУ.
Разом із дружиною Ольгою вони створили інтернет-магазин китайського чаю і посуду. Він був одним із перших в Україні, хто почав говорити про чай так, як про вино, з увагою до місця вирощування, сорту, висоти плантації, року збору та тонких смакових відтінків. У цій справі, як і в інших, проявлялися його глибина і уважність до деталей, він нічого не робив поверхово.
Брав участь в АТО у перших хвилях мобілізації. Коли повернувся з війни, разом з дружиною заснував проєкт психологічної підтримки для родин ветеранів АТО «Щасливі разом» – ініціативу про підтримку подружжя та близькості в час випробувань. Перебуваючи на фронті, Олег гостро бачив, наскільки для воїнів життєво важливо зберігати зв’язок із коханими, і як непросто це робити під час війни. Проєкт став відповіддю на цю потребу - простором для розмов, навчання і відновлення стосунків.
Олег також був талановитим музикантом: грав на гітарі, співав, займався імпровізаційною музикою, гурт мав назву «Рясні дрова consort». Олег був активним учасником спільноти Лицарів Колумба та Руху християнських сімей.
Із початком повномасштабного вторгнення старший лейтенант Воробйов у складі 24-ої окремої механізованої бригади імені короля Данила знову вирушив захищати Україну.
«Більшість з вас знає – я зараз на сході і тут дуже складно. Поки я тут, мені довелося пережити три обстріли, що, звісно, зовсім небагато. Для багатьох військових це – щоденна статистика. Основне, чим я хочу поділитися – тут справді важко. І під «важко» мається на увазі не лише події, а спектр екстремальних негативних емоцій – страх, біль, сум, зневіра, безнадія тощо. Це ті емоції, в яких треба жити. Тому коли я читаю у ваших привітаннях «ти - наш герой», в мене виникає стійке заперечення. Я не відчуваю себе героєм, я відчуваю себе слабкою людиною… Думаю, ми проживаємо всі ці страждання і біль, щоб навчитися більшій емпатії, співчуттю і любові до ближніх, і стати ближче до Бога», – написав Олег на своїй сторінці 12 травня.
Загинув 30 травня 2022 року, виконуючи бойове завдання на Донбасі. На честь Олега Воробйова в Українському католицькому університеті відкрили стипендіальний фонд. Поховали захисника на Личаківському цвинтарі у Львові. В Олега залишилися дружина, син та донька.
Петро Попович
Рада Лицарів Колумба
# 17905, м.Коломия
Вступ в Орден
2 січня, 2022
Історія життя
Петро Попович народився 9 червня 1966 року в селі Торговиця на Івано-Франківщині. Після школи він обрав фахову освіту - навчався у Коломийському професійно-технічному училищі №14. Його трудовий шлях був пов’язаний зі заводом “Коломиясільмаш”, де він працював багато років.
У житті Петра важливе місце займала віра. Він був практикуючим християнином і керувався принципами, які вважав фундаментальними: чесністю, братерством, єдністю та відповідальністю за свою країну. 2 лютого 2022 року Петро Попович приєднався до Католицького Ордену “Лицарі Колумба”. Його членство в Ордені стало логічним продовженням його прагнення служити Богу та ближньому.
Коли почалося повномасштабне вторгнення росії в Україну, Петро обрав шлях захисника. Як доброволець, він вступив до лав територіальної оборони Коломиї, а згодом боронив країну у складі 102-ї окремої територіальної бригади імені полковника Дмитра Вітовського.
24 квітня 2022 року під час виконання бойового завдання в населеному пункті Черкаське Слов’янського району Донецької області Петро зазнав складних поранень. 4 травня його життя трагічно обірвалось у військовому госпіталі міста Дніпро. Героя поховали на Алеї Слави в Коломиї. За незламну мужність та самовіддане служіння громаді Петру Поповичу було присвоєно звання “Почесний громадянин міста Коломия”.
Олександр Пращук
Рада Лицарів Колумба
# 16580, м. Гнівань
Вступ в Орден
23 жовтня, 2016
Історія життя
Олександр народився 13 квітня 1973 року і був людиною виняткової чесності та доброти. Уродженець Гнівані на Вінниччині, він присвятив життя праці та турботі про близьких. Слюсар-ремонтник за фахом, Олександр мав талант до ремонту техніки, але найбільше він любив допомагати людям.
Для Олександра віра в Бога була дієвою. У парафіяльній спільноті разом із Лицарями Колумба він завжди відгукувався на будь-яку потребу. Від початку повномасштабного вторгнення Олександра постійно супроводжувало хвилювання про потребу у захисті країни, інших людях, які ризикують своїм життям та думка:
“А можливо, я міг би там бути корисним, чимось допомогти?”.
У листопаді 2023 року став на захист країни в лавах ЗСУ, засвідчивши свою відповідальність за долю Батьківщини
19 березня 2025 року Олександр загинув під час бойового завдання біля села Мала Токмачка на Запоріжжі. За проявлену відвагу він був нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).
У нього залишилась любляча родина - дружина, син, донька та онук - і пам’ять про справжнього патріота, чия щирість та готовність допомогти були безмежними. Він був і залишається взірцем лицарського духу - у вірі, у праці та у захисті Батьківщини.
Денис Тарасов
Рада Лицарів Колумба
# 16460, м. Запоріжжя
Вступ в Орден
11 травня, 2016
Історія життя
Денис Тарасов народився 31 жовтня 1979 року і був людиною, чиє ім’я в рідному Запоріжжі стало відомим завдяки численним просвітницьким ініціативами та боротьбі за справедливість. В Запорізькому інституті МВС України отримав фах з правознавства. Блискучий юрист, адвокат та активний громадський діяч, він присвятив своє життя захисту прав людини, екології,розвитку рідного міста, боротьбі з корупцією… Він був засновником Благодійних фондів “Оберіг” ; Ініціатива "Папа для України” директором Бізнес-центру та членом і координатором численних громадських ініціатив та проєктів. Впроваджував у Запорізькій області такі проекти як «Доступ до правосуддя», «Обізнаність суспільства про судову систему», «Кожен голос важливий», «Правова просвіта та юридичний захист внутрішньо переміщених осіб» тощо.
Був ідейним натхненником і співавтором одного з законопроєктів (№ 8009) який надає право на звільнення з військової служби, якщо їхні близькі родичі загинули або пропали безвісти на війні.
Як активний парафіянин Санктуарія Бога Отця Милосердного в Запоріжжі та член Ордену Лицарів Колумба , він втілював християнські цінності (зокрема у фонді “Папа для України”) захищав права вразливих груп населення та боровся проти корупції. Його знали як людину, що завжди прийде на допомогу в будь-якій ситуації.
З перших днів повномасштабного вторгнення, а саме 25 лютого 2022 року, Денис Тарасов добровольцем пішов боронити Батьківщину.
Денис на першому місці мав Бога та дуже любив свою сім’ю - дружину Катерину, доньку Варвару та сина Климентія. Під час своєї останньої відпустки у грудні 2022 року він щодня відвідував храм, приймаючи Св. Причастя і зміцнюючись у вірі перед поверненням на передову.
Молодший сержант 110-ї бригади ТрО Денис Тарасов загинув 8 січня 2023 року під час атаки ворожих дронів поблизу населеного пункту Новопіль на Донеччині. Він віддав життя, захищаючи рідний край, за який боровся все життя - спочатку в судах та на громадських засадах, а потім зі зброєю в руках.
Денис Тарасов залишився в пам’яті як добрий, чесний і люблячий батько та чоловік, як взірець активної громадянської позиції та справжній Лицар, який до останнього вірив у справедливість і виборював її для кожного з нас.
Михайло Шпікула
Рада Лицарів Колумба
# 16252, м. Мелітополь
Вступ в Орден
3 квітня, 2021
Історія життя
Михайло Шпікула народився 30 серпня 1984 року в селі Покропивна Тернопільської області і був людиною, чиє життя трималося на двох стовпах: невтомній праці та глибокій молитві. Професійний екскаваторник, якого клієнти чекали тижнями за його майстерність, він мав “золоті руки” - від витесаних у дитинстві дерев’яних мечів до вишуканих меблів.
Його духовний шлях був невід’ємним від щоденного життя. Його ранок починався о 5:00 з роздумів над Божим Словом та Вервиці.
У вересні 2020 Михайло пішов на місійний рік в Мелітополі, де опікувався бездомними та допомагав будувати реколекційний дім, того ж року він приєднався до Лицарів Колумба. Михайло був душею своєї великої родини. Він запровадив традицію спільних вечерь та щоденних обіймів, які вважав безцінним даром. У перший рік повномасштабної війни, він сказав мамі:
“Я йду, бо відчуваю у серці, що Бог мене кличе”.
Служачи у 81-й десантно-штурмовій бригаді, Михайло до останнього залишався воїном світла та свідчив про різні чуда під час служби і довіру до Бога Одного ранку в телефонній розмові на слова мами про погані передчуття відповів, що “ якщо татко небесний захоче мене забрати, то я вже готовий” В той же день, 18 березня 2023 року, загинув під час танкового обстрілу на Донеччині і залишився в пам’яті як мужній захисник, надзвичайно добрий брат і вірний син Бога, який своїм життям показав приклад справжньої любові до ближнього. Посмертно був нагороджений орденом за мужність 3 ступеня