Практика вдячності зміцнює наші стосунки, поглиблює нашу віру та готує нас до нашої вічної мети.

Автор: Найвищий Капелан Вільям Е. Лорі

Найвищий Капелан Архиєпископ Вільям Е. Лорі

Один із найважливіших уроків, якого батьки можуть навчити своїх дітей, – це вдячність. Це вміння дякувати за вияви доброти, великі й малі: наприклад, надіслати дідусеві та бабусі подячну листівку за подарунок до дня народження, промовити подячну молитву перед споживанням їжі або висловити вдячність братові чи сестрі за допомогу з домашнім завданням.

Вдячність – ніби мастило в шестернях людських стосунків. Вона допомагає всьому рухатися злагоджено. Щире слово подяки приносить радість. Але наша вдячність має бути щирою. Інакше вона приносить більше шкоди, ніж користі. Справжня вдячність іде від серця.

Ми охочіше виявляємо вдячність тим, кого любимо – наприклад, друзям, які допомагають нам у часи хвороби чи скрути. Проте наша вдячність має бути глибшою. Нам слід плекати вдячність за дар дружби, і ми маємо бути вдячними близьким просто за те, ким вони є. Нам варто цінувати їхню присутність, їхні дари і навіть їхні слабкості. Наша вдячність – це вияв нашої любові.

Коли ми вдячні за дар життя, ми прагнутимемо захищати його. Коли ми вдячні за нашу віру, ми намагатимемося поглиблювати та поширювати її. Коли ми вдячні за Божі благословення, ми ділитимемося ними з іншими.

Вдячність може дивувати нас. Іноді абсолютно несподівано незнайомець проявляє до нас доброту без жодних прихованих умов. Це може бути щось просте, як-от допомога підняти багаж на верхню полицю. Або щось надзвичайне, як-от порятунок від небезпеки. Вдячність може раптово переповнити наші серця до тих, хто поліг під час виконання службового обов’язку, навіть якщо ми ніколи їх не зустрічали. Ми можемо бути вражені, коли хтось, із ким ми не ладнаємо, робить крок назустріч, шукаючи примирення. Щоразу, коли ворожнечі покладено край, ми маємо відчувати особливу вдячність.

Вдячність – це більше ніж просто гарне почуття; це свідомий акт волі. Щиро подякувати іншій людині – це рішення, яке народжується в нашому серці. Це спосіб життя. Вдячна людина – це любляча людина. Вдячність стримує нашу схильність заздрити іншим або бути надміру критичними до них. Вона допомагає подолати таку притаманну людині схильність до пліток і, як наслідок, сіяння розділення.

Сподіваюся, ви погодитеся, що вдячність є основою для щасливішого життя, щасливіших сімей та згуртованішого суспільства.

Проте суто людська вдячність може похитнутися. Рано чи пізно наша людська природа, ослаблена гріхом, підштовхне нас до невдячності. І непомітно для нас самих наше ставлення до життя може стати негативним. Нам починає здаватися, що нічого навколо не є достатньо хорошим. Коли такі почуття стають постійними, вони можуть викривити наше сприйняття як самих себе, так і тих благословень, якими Бог нас обдарував.

І це приводить нас до джерела вдячності – до нашої віри. В основі віри лежить прослава та подяка. Особи Пресвятої Трійці об’єднані у вічному обміні любов’ю. Ісус відображав це у Своїй молитві; Він безперестанно підносив подяку й хвалу Своєму Небесному Отцеві та вчив нас робити так само. Він докоряв дев’ятьом прокаженим, які не подякували Йому за зцілення (див. Лк 17:11-19).

Слово «Євхаристія» означає «подяка», і ми називаємо Святу Месу «жертвою хвали». На початку Євхаристійної молитви священик виголошує: «Подяку складаймо Господу Богу Нашому». А ми відповідаємо: «Достойне це і праведне». Але це ще не все! Виявляється, що вдячність – це не просто тимчасовий вияв побожності. Це наша вічна мета. Ми були створені для вдячності. Коли, якщо на те буде Божа воля, ми будемо на небесах, то проведемо всю вічність, складаючи Богові подяку й хвалу з неймовірною радістю.

Усе це має особливе значення для нас, родини Лицарів Колумба. Адже нашим першим принципом є милосердя. Тільки вдячне серце здатне прийняти Божу любов. Тільки те серце, яке з вдячністю приймає Його любов, буде ділитися нею з іншими. Коли ми вдячні за дар життя, ми прагнутимемо захищати його. Коли ми вдячні за нашу віру, ми намагатимемося поглиблювати та поширювати її. Коли ми вдячні за Божі благословення, ми ділитимемося ними з іншими. Милосердя і вдячність ідуть пліч-о-пліч.

Тож направду подяку складаймо Господу Богу Нашому бо Достойне це і праведне!

Посилання на оригінал: The Importance of Giving Thanks
Переклад: Маркіян Смаль (Львів, Україна)