Лицарство вимагає мужності

Любов до Бога і ближнього перемагає страх і веде нас до жертовного життя

    Верховний лицар Патрік Е. Келлі

Ця ідея «Лицаря у сяючих обладунках » надзвичайно приваблива. Чи є юнак, який  в певний момент свого життя не захоплювалася обладунками, мечем і щитом? Але суть лицарства не в знаряддях і зовнішніх символах, а в серці – серці, яке є мужнім перед обличчям труднощів, небезпеки ба навіть смерті. Лицарство вимагає наполегливості та бажання жертовності. Лицарство вимагає мужності.

З тих пір, як минулого року мене поставили Верховним Лицарем, я часто говорив про наше покликання до творчої мужності. Останнім часом я був свідком незліченних прикладів цього. Мабуть, найбільше мене зворушила мужність українського народу, а особливо Лицарів Колумба в Україні, які продовжують невтомно служити, незважаючи на жахливу загрозу та зростаючі труднощі.

Я був зворушений мужністю тих, хто продовжує проголошувати правду про людське життя, не дивлячись на ненависть, осуд або погрози насильства. Також мене все більше зворушує мужність глибоко релігійних чоловіків і жінок, які, незважаючи на сильні течії сучасної культури, що повстають супроти них, з любов’ю свідчать католицьку віру членам своєї сім’ї, сусідам і друзям. Навколо так багато сміливості, і немає сумніву, що це робить світ кращим.

Мужність, або ж хоробрість – це чеснота, яка дозволяє нам поводитися належним чином, навіть перед обличчям страху. Людина без цієї чесноти в часі випробувань не в змозі належно відреагувати, або ж поспішно наражає себе на реальну небезпеку, адже боїться не того, що повинна і це, в свою чергу, є ще одним різновидом легковажності.

Мужність, у її правильному розумінні, точно оцінює загрозу, але все одно, спонукає нас діяти. Вона вимагає наполегливості та дисципліни, але перш за все – вимагає любові, адже саме любов до чогось, або до когось, змушує нас витримувати труднощі і навіть померти. Наш Господь каже своїм учням: «Не бійтеся». Не тому, що нема чого боятися, а тому, що «досконала любов проганяє страх геть» (1 Івана 4:18). У Євхаристії ми живимось Його життям і любов’ю, прилучаючись до них. Євхаристія вчить нас любити так, як любить Він. Не страх, не почуття обов’язку, чи жага слави, а саме любов змусила нашого Господа взяти Хрест. Ця любов звільнила нас від рабства гріха, тиранії зла та безглуздості смерті.

Тож давайте розглянемо, на яку любов ми повинні відповідати. Той, хто віддав усе, щоб звільнити нас і тих, кого ми любимо, у відповідь заслуговує на всю нашу любов. Адже саме наша любов до Христа, якому ми завдячуємо всією нашою надією і радістю, додає нам мужності. Щоби бути сміливими, ми повинні любити. Ми можемо любити нашого Господа різними способами, але можемо любити Його по-особливому, – люблячи Євхаристію.

З цієї причини я повторюю ще одну з великих тем мого служіння як Верховного Лицаря: наше покликання бути «Лицарями Євхаристії». Наш Господь каже своїм учням: «Не бійтеся». Не тому, що нема чого боятися, а тому, що «досконала любов проганяє страх геть» (1 Івана 4:18). У Євхаристії ми живимось Його життям і любов’ю і притягуємось до них. Євхаристія додає нам сили любити так, як Він любить.

Цього місяця єпископи Сполучених Штатів розпочинають Національну Євхаристійну Віднову для вірних. Американські Лицарі покликані підтримати та просувати цю ініціативу з мужністю та ентузіазмом. Де б ми не були, Лицарі Колумба повинні проповідувати свою віру в присутність Христа в Євхаристії один одному, своїм родинам і всім. Вона не тільки «гідна і справедлива», як кажуть тексти Меси, але ця віра є невичерпним джерелом мужності, до якої ми прагнемо як Лицарі.

Бути Лицарем Євхаристії вимагає витривалості перед лицем страху, довіри, що ґрунтується на любові до того, що є більшим за нас – і особливо до Того, Хто перевершує нас. Служачи ближнім і живому Тілу Христовому, зміцнюючи віру в Євхаристійну присутність Господа, – ми служимо Богові понад усе.

Vivat Jesus!