Чеснота покори відкриває нас до Божої любові та сили, коли ми прагнемо будувати Його Царство на землі

Найвищий Лицар Патрік Е. Келлі

Покора сьогодні може бути рідкісним явищем. У бізнесі чи владних кабінетах її рідко згадують як чесноту, до якої варто прагнути. Навпаки — популярні книги про «правила влади» часто зображують її як особисту слабкість, яку, якщо вже не можна подолати, принаймні варто добре приховати.

Такі погляди свідчать про хибне розуміння. Покора не означає слабкість чи невпевненість у собі, не означає, що ви недостойні і не маєте нічого цінного, що могло б принести користь. Навпаки, покора – це зовсім не про наголос на собі. Це про те, щоб думати про інших більше, ніж про себе.

Справжня покора визнає, що Бог створив кожного з нас з певними сильними і слабкими сторонами. Наші сильні сторони призначені для служіння іншим, а слабкі – для того, щоб показати нам нашу потребу в Бозі та потребу в інших. Покора дає нам відвагу – і це дійсно вимагає відваги – визнати свої слабкості і попросити про допомогу. Це дозволяє нам вийти за межі в’язниці власних інтересів і цінувати дари і таланти, які приносять інші. Коротко кажучи, покора дає Божій благодаті простір для дії.

Справжня покора – це чеснота і ознака особистої сили, навіть свободи. Смиренний лідер знає, як «відмовитись від свого шляху заради інших». Він готовий підпорядкувати своє его і зосередитися на сильних сторонах і потребах інших. Він дає іншим відчуття легкості, тому що йому не потрібно доводити свою перевагу. І він часто є найефективнішим з лідерів, тому що готовий слухати, оточуючи себе найкращими людьми, розпізнаючи їхні таланти і навчаючись у них. Це дає йому знання та інструменти для прийняття найкращих рішень.

Гордість призводить до поділу і суперництва, які блокують Божу благодать і заважають нам просуватися у виконанні місії, яку Він нам дав, тоді як покора приносить єдність і співпрацю.

Протилежністю покори є гордість – те, що святий папа Григорій Великий називав царицею пороків. Минулого року під час серії аудієнцій по середах, присвячених чеснотам і порокам, Папа Франциск зазначив, що гордість «руйнує людські стосунки [і] отруює почуття братерства, яке повинно об’єднувати людей».

Ми бачимо руйнівну природу гордості скрізь, куди б ми не звернулися – навіть у наших сім’ях, на наших робочих місцях і в наших радах Лицарів Колумба. Гордість призводить до поділу і суперництва, які блокують Божу благодать і заважають нам виконувати місію, яку Він нам дав, тоді як покора приносить єдність і співпрацю. Як пише святий Яків, «Бог гордим противиться, смиренним же дає благодать» (Як 4:6).

Церква має потужні приклади покори у святих і блаженних, серед яких і блаженний Майкл Маꥳвні. Коли він заснував Лицарів Колумба у віці 29 років, він оточив себе найкращими людьми, яких знав: ветеранами громадянської війни, адвокатами, поліцейськими, власниками малого бізнесу – всі вони прокладали свій шлях у суспільстві, охопленому лютим антикатолицьким фанатизмом. Ці люди благали отця Маꥳвні стати їхнім лідером, першим Найвищим Лицарем. У покорі він відмовився, вважаючи, що місія Ордену буде краще виконана, якщо на чолі його стоятимуть миряни.

Отцю Маꥳвні було б легко стати нашим першим лідером, але він знав, що справа не в ньому. Йшлося про місію – і про визнання дарів інших. Це просте і скромне рішення дозволило Лицарям процвітати донині, навіть незважаючи на те, що отець Маꥳвні помер всього через вісім років після заснування Ордену.

У травні минулого року Папа Франциск завершив свій цикл катехиз про чесноти і вади роздумами про центральне місце покори. «Покора є джерелом миру в світі і в Церкві, – сказав він. ««І саме покора є шляхом, дорогою до спасіння».

Бог багато зробив через покору отця Маꥳвні, і він може зробити те ж саме з вами і зі мною. «Смиріться, отже, під могутньою Божою рукою, щоб він підняв вас угору своєчасно. Усяку журбу вашу покладіть на нього, бо він піклується про вас.» (1 Пт. 5:6-7).

Vivat Jesus!

Посилання на оригінал: Making Room for Grace
Переклад: Маркіян Смаль (Львів, Україна)