Протягом Ювілейного 2025 року ми запрошуємо відкрити свої серця до Господа та прийняти Його любов і милосердя

Найвищий Капелан Архиєпископ Вільям Е. Лорі

24 грудня Папа Франциск відкрив Святі Двері базиліки Святого Петра в Римі. Цим самим він відкрив Ювілейний 2025 рік, присвячений надії. Відкриваючи Святі Двері, Папа Франциск символічно відчинив двері надії для Церкви і для всього людства.

Паломники, які пройдуть через Святі Двері в соборі Святого Петра, увійдуть до найвеличнішого храму. Їхній погляд приверне прекрасно відреставрований балдахін — бронзова скульптура, що підноситься майже на 10 поверхів над папським вівтарем, центром базиліки. За балдахіном, під славнозвісним вікном Святого Духа, зможуть помилуватися вівтарем собору – Престолом Петра, що виблискує новою ясністю.

З обох шедеврів було видалено багатовіковий бруд і пил, щоб їхня краса засяяла наново. Ці реставрації, здійснені завдяки щедрості Лицарів Колумба, є метафорою того, чого Святіший Отець бажає як плоду цього Ювілейного Року: відновлення надії — в наших серцях, в Церкві та у світі.

Але що таке надія? Чи це видавання бажаного за дійсне? Чи базується вона на оптимістичних прогнозах, які занадто добрі, щоб бути правдою? Чи це віра в те, що якимось чином все буде добре? Ні, надія — це не безтурботний оптимізм. Вона не означає, що нас оминуть хвороби, фінансові труднощі, відкинення чи навіть що наші найгірші страхи не справдяться. Навпаки, серед життєвих радощів і печалей, злетів і падінь, чеснота надії скеровує наш погляд на те, що глибоко вкорінене в наших розумах і серцях: щось, за що ми не можемо уявити нічого кращого.

Надія є нашим найглибшим прагненням цієї реальності, яка дозволяє нам прийняти її і відкрити для себе, що вона має ім’я, обличчя та ідентичність: це Ісус, Син Божий і Син Марії, Той, «що полюбив нас і видав себе за нас» (Еф. 5:2). Якщо це той, ким є Бог, і якщо цей Бог за нас, хто проти нас? (Пор. Рим 8:31).

Святі двері, які Господь найбільше хоче відчинити, — це двері наших сердець, які іноді бувають щільно зачинені з причини гріха, гніву, страху чи зневіри. Але скільки б разів ми не ігнорували Його, Господь продовжує стукати у двері наших сердець (пор. Об’явл. 3:20). Коли ми відчуваємо, що Господь стукає, поспішаймо Йому відчинитися. Він не обов’язково виконає всі наші бажання, але задовольнить наше прагнення бачити Його обличчя і відчувати Його нескінченну любов, навіть посеред нашої слабкості.

Надія є це нашим найглибшим прагненням цієї реальності, яка дозволяє нам прийняти її і відкрити для себе, що вона має ім’я, обличчя та ідентичність: це Ісус, Син Божий і Син Марії.

Чи можливо, що двері до сповіді — це також двері надії? Так багато людей, боячись цього великого таїнства милосердя, не наважуються відчинити ці двері, увійти і через добру сповідь скинути тягар своїх гріхів. Однак, роблячи це, ми виражаємо нашу надію на Божу любов і милосердя, сила якого може стерти всі наші гріхи. Якщо Бог любить нас, коли ми є ще грішниками (пор. Рим 5:8), хіба це не повинно сповнювати нас надією і радістю? Піти до сповіді – це як прибрати бруд і сміття, які накопичилися на балдахіні. Коли ми очищаємось від гріха, ми сяємо надією на вічне життя.

Зрештою, саме тоді, коли надія переповнює нас, ми починаємо відкривати двері надії для інших. Як родина Лицарів Колумба, ми дещо знаємо про це. Наш перший принцип — милосердя, яке є ключем до надії. Коли ми любимо і відчуваємо любов, наші серця відкриваються. Саме тому, служачи вдовам, сиротам і всім нужденним, ми щодня відкриваємо нові двері надії.

Бажаю вам у цьому Святому Році пережити «надію, [що] не засоромить, бо любов Бога влита в серця наші» (Рим 5,5).

Посилання на оригінал: The Door of Hope
Переклад: Соломія Карпів (Львів, Україна)