Милосердя, братерство та довіра до Божих обіцянок формують спосіб життя, який навертає інших до Христа.

Найвищий Капелан Архиєпископ Вільям Е. Лорі

Під час нещодавньої Найвищої Конвенції гість готелю, — не Лицар, — запитав мене: «Я бачу всі ці плакати про Лицарів Колумба. Хто вони такі?» Я хотів запитати: «У вас є година-дві?», але замість цього виголосив імпровізовану промову про орден лицарів Колумба, яка звучала так: «Лицарі — це 2,1 мільйона католиків, засновані багато років тому святим священиком, блаженним Майклом Маꥳвні. Вони серйозно ставляться до своєї віри і підтримують один одного в її сповідуванні та прагненні бути хорошими чоловіками, батьками і годувальниками. Вони об’єднуються, щоб втілити свою віру в життя, поширюючи її і допомагаючи нужденним. Ви католик? Хочете приєднатися?»

Усі ми повинні мати готову коротку промову про орден Лицарів Колумба, але переконайтеся, що ваша промова містить те, чого не було в моїй. А саме «чому». Чому ми є Лицарями? Чому ми робимо те, що робимо?

Тема нашої Конвенції «Вісники надії» та Ювілей Надії дають переконливу відповідь на це питання. Надія — це те, завдяки чому ми приєднуємося до Лицарів і живемо як Лицарі. Але надія — це не оптимізм в розумінні сонячного погляду на життя, який передбачає, що все буде добре. Надія — це дар від Бога, зосереджений у Христі, вкладений у нас під час хрещення. Коли ми досягаємо духовної зрілості, це зерно проростає і приносить плоди в нас — особливо бажання Бога, бажання бути з Ним зараз і на віки віків. Надія дозволяє нам довіряти Богу і всьому, що Він зробив, щоб нас спасти — перш за все, пославши Свого Сина, щоб Він став одним з нас, помер і воскрес, щоб відкрити нам шлях до неба.

«Піднесення наших сердець до Господа наповнює нас світлом, дозволяє нам бачити себе такими, якими нас бачить Бог, і дає нам можливість почати жити на землі тим небесним життям, до якого ми прагнемо».

На Службі Божій ми чуємо слова: «Вгору піднесімо серця». Ось що робить надія: вона підносить наші серця понад аморальність, жадібність, дріб’язковість і заздрість до чогось нескінченно більшого. Піднесення наших сердець до Господа наповнює нас світлом, дозволяє нам бачити себе такими, якими нас бачить Бог, і дає нам можливість почати жити на землі тим небесним життям, до якого ми прагнемо. Підносити наші серця означає сподіватися на Божу любов, і ми висловлюємо це, піклуючись про нужденних, як вчив нас блаженний Майкл. Папа Бенедикт XVI у своїй другій енцикліці Spe Salvi (Спасенні надією) написав: «Той, хто має надію, живе інакше; той, хто сподівається, отримав дар нового життя». Чому ми, Лицарі, живемо так, як живемо? Тому що ми маємо надію.

Надія не є приватною справою. Вона є тим, що об’єднує нас у братерстві та милосерді, і це те, чим повинен широко ділитися кожен патріотичний лицар. Але ми можемо ділитися нашою надією з іншими лише тоді, коли плекаємо дар надії у своїх душах, щодня молячись, беручи участь у Службі Божій, часто сповідаючись і терпляче зносячи випробування. Надію також плекає ініціатива Cor та участь у практичній благодійності. Якщо, як вчив святий Іван Павло II, ми служимо Євангелії надії «благодійністю, що євангелізує», то ми можемо також говорити про «надію, що євангелізує» — спосіб життя, спосіб поведінки, спосіб мовлення, орієнтований на Бога та наше призначення поділитися Його дружбою.

У нашій культурі, особливо серед молодих чоловіків, поширюється епідемія самотності. Не маючи стосунків з Богом, хороших друзів і життєвої місії, багато хто відчуває безнадію, навіть відчай. Проте людське серце створене для надії на Бога, і саме тому молоді чоловіки звертаються до віри та до лицарів Колумба. Коли для інших стає очевидним, що ми тримаємося надії навіть серед життєвих негараздів, вони можуть запитати: «Звідки ви це берете?» Відповідь полягає в тому, що ми навчаємося християнській надії від блаженного Майкла, а Святий Дух наповнив наші серця надією, яка «не засоромить» (Рим 5:5).

Посилання на оригінал: Hope That Evangelizes
Переклад: Маркіян Смаль (Львів, Україна)