В Україні дружини Лицарів підтримують місію служіння своїх чоловіків серед випробувань війни

Катерина Колодій
24 березня 2026 року

Роль жінок в українському суспільстві кардинально змінилася внаслідок повномасштабного вторгнення Росії. За даними Організації Об’єднаних Націй, від початку війни понад 5 000 жінок і дівчат загинули, а 14 000 були поранені, тоді як мільйони взяли на себе основну відповідальність за свої родини в умовах вимушеного переселення, втрат і постійної небезпеки. Сьогодні багато жінок стали єдиною опорою для дітей та літніх родичів.

У той час як Лицарі Колумба в Україні активізували свою діяльність, координуючи гуманітарну допомогу, підтримуючи родини, постраждалі від війни, та підтримуючи життя парафій, тиха праця українських жінок допомагає їхнім зусиллям.

«Служіння завжди вимагає часу та внутрішньої готовності», — сказала Мар’яна Мостов’як, дружина Національного Делегата Миколи Мостов’яка. — «Але коли бачиш конкретні результати — підтримані родини, допомогу, яка доходить до людей у кризі, — розумієш, що ці зусилля справді мають значення».

РАЗОМ У СЛУЖІННІ

У 2022 році, в перші дні та тижні після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, багато жінок активно долучилися до волонтерських і гуманітарних ініціатив, щоб підтримати тих, хто найбільше цього потребував, поки чоловіки захищали країну. У той час значна частина допомоги організовувалася навколо церковних та громадських спільнот — зокрема й Лицарів Колумба, які швидко долучилися до координації гуманітарної допомоги. Однією з перших форм такої підтримки стало складання гуманітарних наборів для людей, постраждалих від війни, і в цій праці брали участь цілі родини.

Національний Радник Андрій Мельник, його дружина Наталія та їхні діти були серед тих, хто допомагав збирати гуманітарні пакунки на початку війни у 2022 році.

«Уся наша родина була там — мій чоловік, я і наші троє дітей», — пригадує Наталія. — «Для нас було важливо подати приклад дітям — показати їм, що допомога іншим є базовою цінністю і що кожен може служити своїм співгромадянам».

Уже майже п’ять років Тетяна Мазур, дружина Національного Скарбника України Мирослава Мазура, очолює спільноту «Матері в молитві» в Івано-Франківській архиєпархії. «Матері в молитві» — це міжконфесійний християнський молитовний рух, який створив тисячі спільнот по всьому світу.

«Моє служіння в спільноті “Матері в молитві” і служіння мого чоловіка в Лицарях Колумба — це наче два крила однієї місії», — сказала Тетяна. — «Ми підтримуємо одне одного, щоб наші родини ставали міцнішими, наша віра — глибшою, а служіння, яке кожен із нас несе по-своєму, — пліднішим».

Окрім спільної молитви, Тетяна разом із учасницями спільноти «Матері в молитві» долучається до відвідин шкіл-інтернатів для дітей з інвалідністю та сиріт, а також будинку матері й дитини разом із чоловіком та Лицарями.

«Спільнота “Матері в молитві” і Лицарі Колумба діють окремо, але коли вони об’єднуються, то приносять дітям тепло, любов, доброту й турботу», — пояснила Тетяна.

ТРИМАТИ РОДИНУ РАЗОМ

Багато жінок в Україні втратили своїх чоловіків через війну або переживають тривалі розлуки, поки ті служать на передовій. Підтримка чоловіків часто починається з повного взяття на себе відповідальності за дім і родину.

Костянтин Шмигайло, член ради святого Миколая №18620 у Кривому Розі, перебуває на передовій уже понад два роки. За його відсутності дружина Оксана підтримує родину, надсилає підтримку чоловікові та знаходить силу у своїй місцевій спільноті.

«Я дбаю про всі домашні справи, щоб він ні про що не хвилювався», — сказала Оксана. — «Ми підтримуємо його, надсилаючи фотографії, ділячись новинами про успіхи дітей і онуків та намагаючись не обтяжувати його зайвими проблемами».

Служіння Костянтина як Лицаря почалося ще до війни, на етапі формування місцевої ради.

«Коли все починалося, у всьому місті було лише троє Лицарів, і мій чоловік був одним із них», — пригадує Оксана. — «Через шість місяців його мобілізували, але до того він дуже активно займався розвитком Лицарів».

Страх став частиною її щоденного життя, змушуючи шукати сили в рутині та у своїй парафіяльній спільноті.

«Жити в постійній тривозі дуже важко», — сказала Оксана. — «Мене підтримують діти, робота допомагає відволіктися, а наша парафія святого Миколая у Кривому Розі — це спільнота людей, які завжди поруч».

ВІРА, ЩО ВИТРИМУЄ

Деякі брати-Лицарі віддали своє життя в служінні своїй країні. До війни Катерина Тарасова та її чоловік Денис — який пізніше став Лицарем — жили разом із родиною неподалік Запоріжжя, лише за кілька кілометрів від лінії фронту. У перші дні повномасштабного вторгнення Денис записався захищати свою країну. Хоча він не мав військового досвіду, у нього було чітке внутрішнє переконання, що він не може вчинити інакше, сказала Катерина.

«Ми навіть не обговорювали це рішення», — пригадує вона. — «Він просто сказав: “Якщо не я, то хто? Я йду захищати свою країну і свою родину”».

Завдяки підтримці дружини віра залишалася для Дениса джерелом сили навіть у найнебезпечніших умовах війни. Для Катерини їхня спільна віра була способом залишатися духовно близькою до чоловіка попри відстань.

«На війні він постійно брав участь у літургіях — навіть якщо лише онлайн», — пригадує Катерина. — «І щоразу, коли повертався до Запоріжжя, першим місцем, куди він ішов, була церква».

Під час служби підтримка дружини була постійною: турбота про дітей та витримування невизначеності й страху, які приносила війна. Коли Денис повідомив, що вирушає на завдання і зв’язку не буде, залишалося лише одне — молитися.

«Я попросила всіх своїх друзів молитися», — сказала Катерина. — «Пізніше Денис розповів, що дуже сильно це відчував — особливо коли вони лежали в окопі під прицільним мінометним обстрілом».

У січні 2023 року Денис загинув, а Катерина залишилася з двома дітьми — 15-річною Варварою та 10-річним Климентієм — і відповідальністю продовжувати їхнє життя далі.

«Ми маємо знати історію, знати минуле. Але не жити в ньому», — сказала Катерина. — «Ми відповідальні за те, що буде далі. Ми повинні намагатися вірити й прагнути залишатися позитивними».

Хоча Лицарі Колумба є чоловічою організацією, її місія впливає на родини — і залежить від них. У воєнний час підтримка дружин означає тримати родини разом попри відстань, відповідати на нові потреби, коли вони виникають, і підтримувати сімейне життя навіть після втрати.

«Кожна дружина Лицаря проходить шлях свідомого служіння поруч зі своїм чоловіком», — сказала Мар’яна Мостов’як. — «І для кожного Лицаря немає сильнішої мотивації, ніж знати, що його родина стоїть за ним».

Щоб дізнатися більше про діяльність Ордену в Україні та підтримати ці зусилля, відвідайте kofc.org/ukraine.

КАТЕРИНА КОЛОДІЙ Львів, Україна.