У списку нарікань
Звичка постійно нарікати породжує зневіру та розбрат, тоді як дух милосердя зміцнює єдність і мир.
Автор: Найвищий Капелан Вільям Е. Лорі
Найвищий Капелан Архиєпископ Вільям Е. Лорі
Хороші ресторани часто пропонують відвідувачам винну карту. Чим кращий ресторан, тим розлогіший цей список. Звісно, такі відвідувачі, як я, навряд чи знають, що з ним робити. Я люблю випити келих доброго вина, але не претендую на роль експерта у виборі того самого ідеального варіанту, що пасуватиме до страви.
Проте є й інший список. Його нам не подають у ресторані. Це той, який ми повсюди носимо у власній голові. Це наша «карта нарікань» [ гра слів “wine” та “whine” – прим. ред.]. Це речі, які нам не подобаються – як наші «витримані» скарги, так і ті, що «забродили» зовсім нещодавно.
Давайте зануримося глибше в це порівняння вина, яке ми п’ємо, і нарікання, яке ми обрушуємо на інших. Як правило, вино починається з винограду. Коли для виготовлення використовують певні сорти, а винороб правильно зберігає та витримує напій, результат виходить достойним. Коли ж виноград кислий чи зіпсований, або коли пляшку відкоркували занадто рано – вино, скоріш за все, буде непридатним до вживання.
Нарікання подібне до поганого вина. Як і той невдаха-винороб, що прагне створити вишуканий напій, ми також можемо мати добру мету. Ми бачимо проблему, яку треба розв’язати, щось занедбане або недолік, який варто виправити. Мета благá, але що, як «виноград» зіпсований? Наші скарги, як і поганий виноград, можуть походити з поганих куточків нашого серця: дратівливості, нетерплячості, незадоволення, образ чи бажання домінувати. І, подібно до недосвідченого винороба, ми зберігаємо свої нарікання в серцях, які проявляють найгірші «смаки» в кожній ситуації.
Більше того, іноді ми не знаходимо часу, щоб розпізнати, чи наше нарікання має під собою реальні підстави. Ми не даємо нашому наріканню “подихати” (як це роблять з вином перед вживанням), запитуючи думку інших. Замість того, щоб конструктивно вирішити проблему чи потребу, ми дозволяємо їй бродити всередині нас, а потім виливаємо це «кисле ниття» на тих, хто нас оточує.
Наші скарги, як і поганий виноград, можуть походити з поганих куточків нашого серця. І, подібно до недосвідченого винороба, ми зберігаємо свої нарікання в серцях, які проявляють найгірші «смаки» в кожній ситуації.
Давайте будемо відвертими: ми живемо в недосконалому світі. Ми боремося за кращу долю. Багато речей нас дратують. Тож ми нарікаємо – і я сам можу дати в цьому фору багатьом! Але хронічне нарікання є руйнівним для нас самих, наших близьких і колег. І ось чому.
По-перше, нарікання свідчить про брак вдячності Богові та іншим. Коли кожне наше слово – це скарга, ми ніби кажемо Богові, що Він поставив нас у жахливе становище, і ми цим зовсім не задоволені. Ми також можемо цим транслювати іншим, що вони «не дотягують» до наших очікувань.
По-друге, нарікання пригнічує людський дух. Коли ми змушені постійно слухати чиїсь скарги, ми легко впадаємо у зневіру: все не так; ніщо не є достатньо добрим; у кожної хмаринки з’являється темна сторона; людська природа здається безнадійною. Ниття поглинає наш «духовний кисень» і задушує радість та ентузіазм.
По-третє, нарікання підриває стосунки. Скиглії часто не можуть сказати нічого доброго про інших. Вони розпалюють незадоволення. Вони сіють підозри. Вони спонукають оточуючих думати погано про ближніх. Постійне ниття – замість того, щоб зігрівати серця і створювати узи дружби та братерства – породжує гнів, тривогу та ізоляцію.
Зрештою, нарікання не є конструктивним. Воно не веде до рішень, а лише до неприємних почуттів.
Тож ось дві думки для нас посеред цього часу Великого Посту:
Перше. Цілком нормально відмовитися від вина (wine) на час Посту, але ще краще – відмовитися від нарікання (whining). Піст – ідеальний час для іспиту совісті. Чи не забагато ми нарікаємо?
Друге. Давайте замінимо нарікання взаємною підтримкою, узами милосердя, єдністю та братерством.
Тоді з єдиними та вдячними серцями ми зможемо гідно споживати нове вино Царства – Кров Христа, пролиту задля нашого відкуплення.
