Нове партнерство надає лікування та надію українцям, які втратили кінцівки внаслідок війни

Віктор Опенько допомагав цивільним особам сідати на евакуаційні потяги, коли ракети сипалися навколо залізничної станції Хутір-Михайлівський на північному сході України. Це було 14 травня 2024 року, за 10 км. від російського кордону.

«Люди почали бігти в різні боки», — згадує пан Опенько. «Через вибухи снарядів було дуже важко посадити їх у поїзд, але нам це вдалося, і ми відправили їх з міста раніше, щоб запобігти більшим жертвам». Після відправлення поїзда пан Опенько був поранений під час вибуху. Військові медики швидко врятували його з небезпечної зони і доставили до лікарні, де йому ампутували ліву ногу нижче коліна.

Через десять місяців — і за 8000 км від місця події — пан Опенько став першим українцем, який отримав протез завдяки партнерству між Knights of Columbus та Protez Foundation, українсько-американською некомерційною організацією, що базується в Окдейлі, штат Міннесота. Ця підтримка є останньою з низки партнерських відносин, які Орден налагодив з лікарнями та організаціями охорони здоров’я через Фонд солідарності з Україною, який зібрав понад 24 мільйони доларів на гуманітарну допомогу.

«Наша співпраця з Protez Foundation створює значущу синергію», — сказав Національний Делегат Лицарів Колумба в Україні  Микола Мостов’як. «Разом ми можемо допомогти більшій кількості людей, які цього потребують, надаючи не тільки медичну допомогу, а й повертаючи надію та гідність тим, хто постраждав. Завдяки цій роботі ми продовжуємо втілювати в життя бачення блаженного Майкла МакГівні, підтримуючи знедолених та надаючи милосердну допомогу тим, хто її найбільше потребує».

Подорож Опенька привела його від зруйнованого залізничного вокзалу до лікарняного ліжка в Києві; від Центру милосердя Лицарів Колумба у Варшаві (Польща), до реабілітаційного центру Protez Foundation у Міннесоті (США) — і, нарешті, назад до його батьківщини. «Я безмежно вдячний», — сказав Опенько, згадуючи свою подорож. «Сподіваюся, що інші будуть так само щасливі, як і я, — зустрічаючи на своєму шляху чудових людей».

ДЕНЬ, ЯКИЙ ЗМІНИВ УСЕ

З сумом на обличчі Опенько згадував, що до російського вторгнення у нього було «чудове життя». «У мене була сім’я, діти, хобі — бджільництво», — розповів пан Опенько, який працював ремонтником поїздів. «Усе було добре, і я був щасливий». Після нападу Росії в лютому 2022 року повсякденне життя було сповнене страху і небезпеки, особливо з огляду на те, що Опенько і його родина жили в Глухові, за 17 км. від російського кордону.

Минуло понад два роки, і того фатального весняного дня торік Опенко разом із колегами перевіряли гальма потяга, коли російські артилерійські снаряди почали вибухати навколо станції, здіймаючи помаранчеві язики полум’я і оглушливий гуркіт. Серед паніки, що охопила всіх, Опенко та його команда гарячково працювали, щоб завантажити потяг і відправити його зі станції на 30 хвилин раніше за графік — цим вони врятували пасажирів від трагедії.

Потім пан Опенько та його колеги помітили, що обстріл пошкодив електричну підстанцію, і побігли її ремонтувати. «Ми зробили те, що повинні були зробити, і саме тоді я отримав поранення», — сказав він. Невибухнувший снаряд, що застряг у землі, вибухнув, розкидавши уламки в повітря. У мить прояснення серед диму і дзвону у вухах він згадав, що його дружина Наталія працювала в сусідньому дитячому садку. З місця, де він лежав, він бачив, що школа палала.

Фізичний біль поступився місцем болю від того, що він не міг бігти їй на допомогу. «Я не турбувався про себе, я турбувався про свою дружину», — сказав пан Опенько. На щастя, вона не зазнала травм.

Після того, як його витягли з-під уламків, Віктора Опенька доставили до лікарні в Шостці, що за 50 км від місця події. Йому ампутували нижню частину ноги, але він все ще ризикував втратити колінний суглоб, тому його перевезли майже за 300 км. на південний захід, до лікарні в Києві.

«Лікар сказав мені: “Вікторе, це така важлива частина тіла, що ти повинен боротися за неї”», – згадує Опенько.

Протягом наступних кількох місяців він переніс багато складних медичних процедур. Після закінчення лікування у вересні 2024 року Опенько повернувся додому в Глухів, але його подорож була далеко не закінчена.

Син іншого ампутанта познайомив дочку Опенька, Аліну, з фондом Protez Foundation — організацією, яка надає протези та реабілітацію українцям, які цього потребують внаслідок війни. Завдяки партнерству між Protez Foundation та Knights of Columbus мрія Опенька про ходьбу стала реальною.

ЗЦІЛЕННЯ ПОЧИНАЄТЬСЯ З ПРИЙОМУ

Національний Делегат Лицарів Колумба в Польщі Марек Зєнтек, де лицарі допомогли організувати лікування ампутованих, підсумував підтримку Ордену: «Хтось повинен дати їм шанс повернутися до нормального життя». У лютому Центр милосердя Лицарів Колумба у Варшаві (Польща), організував прийом для українських ампутованих, серед яких був і Опенько, перед їхнім від’їздом до Міннесоти.

На заході були присутні лицарі з Ради Святого Клемента Гофбауера №17050, українські діти, які з 2022 року знайшли притулок і підтримку завдяки програмам Центру милосердя, а також матері цих дітей, які приготували їжу.

«Ми будемо молитися за вас, за ваші родини, за ваших дітей, за ваших померлих близьких, щоб і ви в найближчому майбутньому могли дожити до миру в Україні», — сказав пацієнтам Павел Раковський, Великий Лицар Ради №17050.

Діти, яким допомагає Центр милосердя, виступили з музичною програмою, включаючи український гімн, відвідали пацієнтів і подарували їм подарунки, такі як браслети ручної роботи та малюнки. «Для нас було важливо залучити дітей», – сказав отець Даміан Симоніч, капелан Ради №17050, зазначивши, що діти є одними з тих, хто найбільше постраждав від війни.

«Ми, дорослі, часто чуємо про війну – ми говоримо про неї, дивлячись телевізор або переглядаючи інтернет», – сказав він, – «але діти не можуть по-справжньому зрозуміти, що насправді приносить ця війна».

Одна українська дівчинка поділилася своїми враженнями від зустрічі з Опеньком: «Він дуже веселий і добрий, з чудовим почуттям гумору. Спочатку мені було важко, бо я нещодавно втратила дядька, якого також звали Віктор. Але коли [Опенько] пояснив, що «Віктор» означає «непереможний», я раптом почала плакати. Він мене втішив, і я почувалася краще».

Василь Тимош, волонтер Protez Foundation, також відвідав захід. Він допомагає координувати перевезення з Варшави до клініки фонду в Окдейлі, передмісті Сент-Пола, штат Міннесота. Тимош пояснив, що допомога, яку пацієнти отримують від фізіотерапевтів, психологів і протезистів, може бути справді трансформаційною. «Після отримання протеза вони почуваються краще, більш впевнено і самостійно, – сказав він. – Це повністю змінює їх».

Національний Делегат Марек Зєнтек додав: «Протези не тільки відновлюють фізичну рухливість, але й допомагають людям відновити психологічну та душевну силу, даючи їм зрозуміти, що вони не самотні».

НІКОЛИ НЕ ВТРАЧАЙ НАДІЮ

Наступного дня після зустрічі у Варшаві пан Опенько сів на літак до Міннесоти. Реабілітація була інтенсивною від самого початку: як тільки йому встановили новий протез, одразу ж розпочалася фізична терапія.

«Кожен ранок починався з вправ… ми мусили тренувати суглоб, щоб підготувати ногу до наступних кроків», — пояснив Опенько. «А потім ми почали ходити. Ти хочеш зробити крок, але це дуже незручно і боляче».

Опенько був вражений досвідом і підтримкою команди Protez. Він особливо згадував мотивуючі слова свого лікаря.

«Він сказав мені, що найголовніше – не здаватися, і що інвалідність – це переважно в моїй голові», – розповів Опенько. «Як тільки я змінював своє мислення, я міг ходити».

Окрім щоденних сеансів реабілітації, Protez організовував поїздки, щоб показати пацієнтам Чикаго, зокрема україно-американський район і музеї. Ці поїздки допомогли їм налагодити зв’язки з діаспорою. «Це було неймовірне відчуття», – згадує Опенько, описуючи теплоту і щедрість волонтерів та місцевих жителів. Він також налагодив зв’язки – і підтримує їх – з іншими українцями, які приїхали до Міннесоти для отримання протезів.

Після повернення в Україну 28 березня Опенько зустрівся з Національним Делегатом Миколою Мостов’яком у Києві в парафії Святого Василія Великого, де розташована Рада Святого Василія Великого №16250.

«Я надзвичайно вдячний за те, що отримав», — сказав Опенько. «Я хочу бачити, як лицарі процвітають, і хотів би, щоб їх було більше, тому що так багато людей, як я, постраждали від цієї агресії».

Тисячі українців досі потребують протезів, тому пряма допомога, така як партнерство з Protez, має величезне значення, сказав Національний Делегат Микола Мостов’як.

«Фонд солідарності з Україною справді змінює життя людей», – пояснив він. «У випадку Віктора ця підтримка допомогла йому буквально знову стати на ноги – не тільки фізично, але й емоційно та духовно».

Проте шлях Опенька до одужання триває. «Я вже ходжу. Це все ще трохи важко», — зізнався він. «Але, як сказали реабілітологи, це займає час». Якщо минулий рік чогось його навчив, то це того, що «ніколи не можна втрачати надію — це найголовніше».

ЯРОСЛАВ ГЕРМАН пише з Кракова, Польща.
АРТЕМ МІНЬКО перекладено з Київ, Україна.

KNIGHTS OF COLUMBUS
ЛИЦАРІ КОЛУМБА В УКРАЇНІ