Browse By

Будь ласка, моліться за мир і моліться за Україну

Отець Олександр Богомаз, капелан Лицарів Колумба з Мелітополя, Україна, звертається до своїх колег-капеланів на 142-гій Найвищій Конвенції у Квебеку 7 серпня 2024 року, а перекладає Юрій Малецький, колишній Національний Делегат України. (Фото Пола Харінга)

Капелан Лицарів Колумба, який депортований з підконтрольної Росією території, поділився своїм досвідом на Найвищій Конвенції.

Отець Олександр «Сашко» Богомаз, український греко-католицький священик і капелан Лицарів Колумба, вирішив залишитися у своєму рідному місті Мелітополі, коли російські війська вторглися в Україну 24 лютого 2022 року. Разом з отцем Петром Креницьким він провів дев’ять місяців, надаючи таїнства тим, хто опинився під російською окупацією, про що він згадував в інтерв’ю Ордену на початку цього року.

Отець Богомаз був присутній на 142-гій Найвищій Конвенції в Квебеку в серпні і розповів своїм колегам-капеланам про свій досвід:

Дорогі преосвященні єпископи, отці та достойні брати-лицарі, для мене велика честь і велика радість поділитися сьогодні з вами своєю історією.

Від початку повномасштабного вторгнення, коли я перебував у Мелітополі, росіяни поставили собі за мету повністю викорінити греко-католиків і, звісно, «Лицарів Колумба» в цьому регіоні. Окупаційна влада часто приходила на допити до мене додому. Вони приходили в масках з автоматами. Вони часто погрожували, залякували і наказували мені готуватися до розстрілу. Іноді вони навіть казали: «Не бійся, ми твої друзі». Я відповідав їм: «Друзі не приходять до мене додому зі зброєю». Після перших місяців переслідувань я був емоційно виснажений.

Часто я прокидався вранці і запитував себе: «Господи, хто я? Чому я тут?». І тоді відповідь приходила до мого серця: «Ти – священик! Через тебе я присутній перед моїм стражденним народом». Цей досвід мотивував мене продовжувати пристрасно служити своєму народові.

У нашому храмі ми проводили щоденну літургію і встановили безперервну адорації. Наша рада «Лицарів Колумба» почала служити громаді. Оскільки їжі було мало, ми подорожували, розвозячи тонни зерна, картоплі та овочів. Багато людей похилого віку були покинуті, тому Лицарі піклувалися про них. Один з наших Лицарів взяв під свою опіку жінку з деменцією, від якої відмовилася її сім’я. У цей важкий час ми з моїм братом-лицарем поглибили дружбу. Чоловікам потрібна була можливість поділитися, і ми часто розмовляли, з ранку до ночі. Це був період підбадьорення і спілкування – особливий час братерства.

Реальність була такою, що чоловіки не могли поділитися цим досвідом зі своїми друзями. Це було пов’язано з тим, що друзі могли здати їх російським спецслужбам. Тож мої двері були відчинені, і я часто проводила дні, слухаючи їх.

Нарешті, 1 грудня 2022 року мене заарештували. У ФСБ Росії мене довго допитували. Одного разу вони наказали мені зрадити печатку сповіді, але я, звичайно, відмовився. Вони хотіли використати священиків для контролю над місцевим населенням. Вони також звинуватили «Лицарів Колумба» в тому, що вони є американською терористичною організацією, а мене – в тому, що я був вербувальником.

Того ж року російська окупаційна влада заборонила діяльність «Лицарів Колумба» та Української Греко-Католицької Церкви на території окупованої України.

Як сказав вчора Патрік Келлі, мене називали вербувальником, і небезпідставно, адже я заохотив багатьох чоловіків приєднатися до «Лицарів Колумба». Після відмови співпрацювати з ними мене депортували, а наше майно конфіскували.

Звичайно, під час арешту мені було страшно. Але в той час захист Божої Матері та присутність Ісуса були надзвичайними. Я й досі не знаю, чому мене звільнили, а двох моїх колег-священиків з Бердянська протримали в полоні 20 місяців, перш ніж випустили на волю. Але Бог розпорядився інакше.

Незабаром стало зрозуміло, як реагувати. Виїхавши з Мелітополя, я потрапив у «сіру зону» [між підконтрольними Україні та Росії територіями]. Я не був впевнений, що виживу.

Я пройшов 15 кілометрів. Я не випускав з рук вервицю.

Відчуття Божої присутності було очевидним. І я вирішив укласти угоду з Марією. Я сказав Діві Марії: «Якщо я переживу це і перейду на той світ живим, то обіцяю, що скажу людям молитися на вервиці.

Сталося диво! Дорогою я зустрів старого чоловіка, і він показав мені шлях, щоб я не наступив на міни. Коли я перейшов на той бік, де стояли українці, я почув, що хтось вигукує моє ім’я. Друзі називають мене «отець Сашко», а хтось почав кричати: «Отець Сашко! Отець Сашко!» Я був здивований і вражений! Я також побачив українського солдата, але не було зрозуміло, хто він, оскільки він був одягнений у свою амуніцію. Коли він біг до мене, я побачив його очі, а потім впізнав його – свого прихожанина. Лінія фронту знаходиться більш ніж за 1 500 кілометрів. Як він там опинився? Я з ним не домовлявся!

Отець Богомаз дарує Найвищому Лицарю Патріку Келлі вервицю 8 серпня 2024 року під час 142-гої Найвищої Конвенції в Квебеку, а на нього дивляться Національний Делегат України Микола Мостов’як (в центрі праворуч) та колишній Національний Делегат Юрій Малецький (в центрі ліворуч). (Фото Пола Харінга)

Я вибрався живим і опинився в Запоріжжі. Однак я забув про обіцянку, яку дав Марії. Через 10 місяців єпископ сказав мені, що я відповідальний за відновлення набожності до Фатімської Діви Марії. Він також порадив, що я повинен відвідати всі парафії нашого екзархату Східної України і навчати про вервицю. Єпископ не знав про мій контракт з Богородицею: Я забув. Однак, коли я їхав до першої парафії, я згадав! Мене охопив страх, про який сьогодні говорив кардинал у проповіді.

Я відвідав 30 греко-католицьких парафій на Сході України і заохочував людей молитися вервицю, запрошуючи їх присвятити себе Богородиці. Ми молилися вервицю, і багато хто молився її вперше. Звичайно, це була Діва Марія, яка допомагала мені виконати мою обіцянку.

Сьогодні я хотів би подякувати вам, брати-лицарі, за сповідування цінностей братерства, благодійності, єдності та патріотизму – цінностей, які змінили життя багатьох українців, оскільки ви продовжуєте залишатися з нами.

Зверніть увагу на цей великий контраст: Росіяни цінують лише силу; вони бояться її, вони ненавидять її, але прагнуть її всім серцем. Як християни, ми цінуємо любов Ісуса; вона зцілює нас, перетворює нас і надихає на справжнє братерство, милосердя, єдність і любов.

Я запрошую всіх побачити, який значний вплив мають лицарі у світі, коли вони об’єднуються.

Брати Лицарі, будь ласка, моліться за мене і всіх священиків, які сьогодні служать в Україні, а також за моїх співвітчизників.

Я вірю, що для Бога немає нічого неможливого. Тому давайте зробимо те, що в наших силах, і залишимо Богу те, що тільки йому під силу. Я дякую Патріку Келлі та Найвищій Раді за те, що вони тримають руку на пульсі українського народу.

Насамкінець, я вдячний Святому Духу, який надихнув отця Майкла МакГівні об’єднати людей віри. Будь ласка, моліться за мир і моліться за Україну. Але, як просила Матір Божа у Фатімі, моліться за навернення людей в Росії.

VIVAT JESUS!


Посилання на оригінал: Please Pray for Peace and Pray for Ukraine
Переклад: Артем Мінько (Київ, Україна)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *