Переклад з англійської статті John Burger на Aleteia.org. Фото від Деніел Шекл.

Ще до свого народження він був приреченим померти в лоні матері, а зараз цей хлопчик є, “напевно, найщасливішою дитиною” в родині Шеклів з Діксона, штату Теннесі.

Майкл Шекл (Michael Schachle) – п’ятирічна дитина з Діксона, штату Теннессі, в якого діагностували синдром Дауна. За словами його 45-ти річного батька Деніела Шекла (Daniel Schachle), він є, “напевно, найщасливішою дитиною в нашій родині”. Пан Шекл та його дружина Мішель (Michelle) виховують 13 дітей.
“Він завжди випромінює радість, – розповів Деніел.  – Це галасливий п’ятирічний малюк, який весь час бігає, грається, цікавиться всім, що його оточує. Він завжди в доброму гуморі. Він з задоволенням проводить час з іншими людьми, веселиться та бавиться”.
А ще Майкл є видимим знаком, який підтверджує правомірність зачислення до лику святих о. Майкла Дж. Макґівні, засновника Лицарів Колумба. 27 травня Ватикан оголосив про ретельне дослідження випадку зцілення Майкла Шекла від смертельної недуги, коли він був ще ненародженою дитинкою, і що це сталося завдяки заступництву о. Макґівні. Це оздоровлення не мало жодного медичного чи наукового пояснення.

Майкл Шекл – життєрадісний п'ятирічний малюк, який, за словами батька, є найщасливішою дитиною в родині. Іншими словами, саме це диво уможливило беатифікацію о. Макґівні, який помер у 1890 р.

Неймовірна історія бере свій початок останнього дня 2014 року, коли вагітна Мішель Шакл мала проходити УЗД. Дослідження показало тривожні знаки. Лікар Мішель сказав, що у народженої дитини, ймовірно, буде або трисомія-18, або трисомія-21, що зазвичай називають синдромом Дауна.
Одне дослідження за іншим, і 25 лютого 2015 року лікарка розповіла парі, що у їхньої дитини насправді спостерігається фетальний гідропс, при якому плід неконтрольовано накопичує рідину.
“Лікарка дала нам 0% шансів на виживання, – пригадує Деніел. – Вона сказала, що за 30 років медичної практики вона ще жодного разу не бачила, щоб така дитина виживала”.
Лікарка сказала Мішель, що її вагітність може надалі продовжуватись, поки дитина не помре самостійно, і тоді лікарка простимулює пологи. Однак через загрозу дзеркального синдрому, при якому мати забирає багато рідини, яку накопичує дитина, і небезпеку для життя матері, лікарка, за словами Деніела, запропонувала “перервати вагітність просто зараз”.
Хоча діагноз налякав Мішель, у якої перша дитина, яку вона виношувала кілька років перед цим, народилася мертвою, подружжя Шеклів знали, що ніколи не погодяться на аборт. Деніел заявив, що відчував гнів під час цієї розмови, оскільки його батьківський інстинкт намагався захистити дитину, від якої їм пропонували позбутися.

Деніел Шекл насолоджується миттю разом із сином Майклом.

Подружжя повернулося додому спустошеним та з багатьма питанями без відповідей. Вони поспілкувались зі своїм парафіяльним священником, щоб розпочати планування похорону. Та Деніел вирішив молитися за зцілення. Будучи багато років Лицарем Колумба, його молитва інстинктивно була спрямована до о. Майкла Дж. Макґівні, засновника католицької братерської спільноти. Уся його кар’єра страхового агента Лицарів Колумба будувалася на візії о. Макґівні, закладеної при заснуванні спільноти лицарів. Для Деніела це було як «покликання опікуватися вдовами та сиротами, згідно візії о. Макґівні». Діти Шеклів були на домашньому навчанні, і родина розвивала мережу підтримки для тих, хто вчиться вдома. Вони назвали свою домашню школу Академією о. Макґівні. “Ми часто просили його заступництва і роками молилися за його канонізацію”.
Та ця батьківська молитва була більше схожа до молитви Ісуса в Гетсиманському саду. Деніел промовляв: «Отче мій, якщо можливо, нехай мине ця чаша мене. Однак не як я бажаю, лише – як ти.» Він прицільно попросив о. Макґівні про зцілення свого сина і пообіцяв назвати його на честь засновника лицарів, якщо його прохання буде виконаним.
“Після молитви я встав і розповів дружині про те, що я зробив, – розповів Деніел. – Спочатку вона трохи засмутилася, бо мріяла дати дитині ім’я [Бенедикт] на честь дідуся. Але вже наступного ранку вона приєдналась до мене і почала просити, як і я, своїх друзів, через електронну пошту чи інші засоби комунікації, молитися до о. Макґівні”.
Деніел розповів, що до того дня, коли він вирішив попросити заступництва о. Макґівні, “ми не знаходили собі місця, намагаючись осягнути, що відбувається. Ми сприймали цю вагітність через призму того, що Господь знає, як довго ми будемо виношувати цю дитину аж до її смерті в лоні матері. Мішель уже все розпланувала, ми поговорили з нашим пастором про поховання, і у нас були друзі, які приготували для немовлятка кілька похоронних одежин. Одного дня я зайшов у спальню, а дружина просто плакала, лежачи на підлозі. Вона була невтішною”.
“Я пам’ятаю, що стала на коліна і сказала Богові: якщо Ти забереш мою дитину, я все одно буду Тебе любити, але мені знадобиться певний час, щоб пробачити Тебе, – згадувала 49-річна Мішель. – Я зроблю все, що Ти хочеш, щоб я зробила. Все у Твоїх руках”.
“Я вже не пам’ятаю, чи цього дня, чи наступного я сказала: Звичайно, Господь може зцілити його, але що, якщо він цього не зробить, Дене?” А він на це: “Та ні, він просто одужає”.
Події наступних тижнів підтвердили його передчуття.

Новонароджений Майкл швидко завоював серця.

У березні Шекли запланували поїхати до Фатіми разом з братами-лицарями, які є страховими агентами Лицарів Колумба, та їхніми дружинами. Планувалося, що крім агентів у подорожі візьмуть участь Найвищий Лицар Карл А. Андерсон та Найвищий Капелан Архієпископ Балтимора Вільям Е. Лорі. Маршрут включав Мадрид, а Шекли ще додатково запропонували відвідати Рим.
Перед від’їздом до Фатіми пара пішла на ще одне УЗД, щоб переконатися, що для Мішель подорож буде безпечною. Вони отримали дозвіл, хоча дослідження показало багато рідини в легенях та голові в дитини. Подружжя продовжувало молитися про заступництво за малюка до о. Макґівні, щовечора збираючись усією родиною на Вервичку та молитву за канонізацію о. Майкла Дж. Макґівні.
У Римі пара зустрілася зі своїм приятелем, американським священником, який продовжував навчання в одному з італійських університетів. Дізнавшись про ситуацію подружжя, священик запропонував їм та ще декільком лицарям з дружинами відвідати базиліку св. Петра та помолитися Службу Божу на одному з бічних вівтарів. Випадковим чином їм призначили вівтар Матері Божої Неустанної Помочі. Виявилось, що саме цей вівтар був відреставрований приблизно 20 років тому завдяки фінансуванню Лицарів Колумба. Насправді, Мішель вже знала про це зображення, бо саме воно було на різдвяній листівці від Найвищого Лицаря Карла Андерсона кілька років перед тим, і Мішель помістила його у свій молитовник.
Це був лише перший із кількох збігів. У Фатімі, коли група агентів та їхніх дружин збиралася на Службу Божу, виявилося, що читанням Євангелія на цей день є уривок, де царський урядовець шукає Ісуса, щоб вилікувати свого хворого сина.

Ісус і каже до нього: «Не увіруєте, якщо не побачите чудес та див!»
А царський урядовець йому: «Господи, зійди, заки вмре моя дитина!»
Промовив Ісус до нього: «Іди, син твій живий.» Повірив чоловік слову, що вирік йому Ісус, та й пішов собі. (Ів. 4:48-50)

“Це був, мабуть, один із моментів, який дав нам найбільше надії, коли ми почули Євангеліє того дня”, – розповів Деніел.
Вони ще встигли відвідати Мадрид 19 березня, що було не лише святом святого Йосифа, але й річницею весілля батьків Деніела. В Іспанії це офіційний вихідний день, а також День батька. Мішель та Деніел велику частину часу проводили, відвідуючи церкви по всьому місту, милуючись їх мистецтвом та архітектурою.
Дивовижно, але кожного разу, коли вони приїжджали до якоїсь церкви, вони потрапляли на момент Освячення Дарів. О. Макґівні, чиє друге ім’я було Йосиф, був перш за все священником, а центром життя священника є святкування Євхаристії, наслідуючи дії Ісуса під час Тайної вечері.

“Фізично я почувала себе краще, – сказала Мішель після Літургії у Фатімі. – Зараз, пригадуючи ті події, я розумію, що, мабуть, і на Літургії в Римі я почувалась краще. Я ніколи не знала, чи це тому, що я просто відійшла від усього і відпочила, чи це був той момент, коли Майкл був врятований“.
У Шеклів було ще одне УЗД, коли вони повернулися додому наприкінці березня. Лікарка, яка сповістила їм погані новини перед поїздкою, спочатку була відсутня, тож прийшла інша лікарка, щоб переглянути останні знімки.

Ліворуч фото ультразвукового обстеження, проведеного перед поїздкою Шеклів до Фатіми, показує Майкла, який сильно набряк внаслідок накопичення рідини, що може вбити його ще до того, як він народиться. Зображення праворуч показує його як нормальну ненароджену дитину. Це - підтверджене Ватиканом диво.

Мішель подивилася на екран і побачила невелике помутніння. “Це рідина, чи не так?” – запитала вона лікарку.
“Є трохи”, – відповіла та.
“На попередньому УЗД малюка його грудна порожнина була схожа на повітряну кульку через рідину, – розповів Деніел. – Наче в нього легені були зім’яті, і ви могли бачити, як його органи просто плавають у цьому великому морі рідини. Ви можете побачити його обличчя – він був схожий на 300- чи 400-фунтового чоловіка, бо його голова була настільки набряклою”.
“Але все це зникло, коли ми повернулися”, – сказав Деніел.
Мабуть, нова лікарка не знала про діагноз гідропса плоду, оскільки запропонувала зустрітися з іншим лікарем, який піклуватиметься про малюка в неонатальному відділенні інтенсивної терапії після його народження.
“Я сказала: пані лікарко, я думала, що надії вже немає, – розповідає Мішель. – А вона поглянула на графу, в якій мало бути ім’я дитини. І мені закарбувались у пам’яті її слова: «Думаю, Ви щойно повернулись із Фатіми». Здавалося, це вразило її також. Тоді, я пам’ятаю, вона промовила «З Богом надія є завжди»“.
Вона запитала, яким має бути ім’я дитини, і Мішель заплакала: “Я сказала: «Знаєте, лікарю, навколо цього було багато суперечок, але схоже, його звати Майкл Макґівні». Тож я вперше назвала його Майклом, і відтоді я більше ніколи не кликала його Беном”.
Майкл Макґівні Шекл народився 15 травня 2015 року. Через якийсь час Деніел, виходячи на зустріч зі свого кабінету, глянув на репродукцію статуту першої ради Лицарів Колумба. Внизу – дата «15 травня 1882 р.» та підпис «M. Дж. Макґівні».

Після тривалої подорожі, що призвела до його народження, Майкл Макґівні Шекл відпочиває з образочком свого небесного покровителя о. Майкла Дж. Макґівні.

Для Шеклів бути батьками «чудо-дитини» – не лише відплата за їхню вірність. Деніел розповів, що ніколи не просив Бога, щоб пройшов діагноз трисомії-21. “Ми бачили у цьому великий подарунок нашій родині та нашим дітям, щоб ми могли виростити дитину з синдромом Дауна”, – сказав він.
Цей досвід змінив усю родину Деніела Шекла. “Я побачив як поглибилася віра моїх домашніх через усі ці події, – розповів він. – Після народження Майкла мої троє найстарших дітей пішли до коледжу. Дехто з них почав віддалятись від Бога. [Але зараз] усі дівчата знову замислюються над поновленням релігійних практик”.

До народження Майкла багато дітей Шеклів сповідували “мирський стиль життя, з Богом десь там, збоку, – пояснив Деніел. – Зараз усе навпаки. Христос став центром їхнього світу”.

“Важко зрозуміти, що сталося, – сказала Мішель. – Знаєте, Бог творить чудеса. Він робить їх щодня. Але щоб зрозуміти їх, мені потрібне все життя. Може тому, що я пережила вже втрату дитини [мертвонародження], кожного разу , коли ми святкували дні народження, дипломи, випуски, усі ці довгі роки я прагнула мати дитину,  побачити її та взяти на руки. Тож для мене особисто, коли я щодня дивлюся на Майкла, то бачу його як подарунок з небес. Кожен його день народження, кожна посмішка”.
Мішель, чиє ім’я – жіноча форма імені Майкл, сказала, що мати цю диво-дитину – це “наче поцілунок від Ісуса, такий подарунок щодня”.

Мішель Шекл тримає своє маленьке диво - Майкла Макґівні Шекла.