Смиренне народження Христа у Вифлеємі привертає нашу увагу до тих, хто найбільше потребує любові

Автор: Найвищий Лицар Патрік Е. Келлі

Найвищий Лицар Патрік Е. Келлі

З наближенням Різдва мої думки природно повертаються до моєї подорожі у Святу Землю цієї осені разом із нашим Найвищим Капеланом, архієпископом Вільямом Лорі, та Найвищим Секретарем Джоном Марреллою. До нас приєднався монсеньйор Пітер Ваккарі, президент Католицької асоціації допомоги Близькому Сходу – Папської Місії. У цей Ювілейний Рік Надії наша мета полягала в тому, щоб принести послання надії та солідарності тим стражденним християнським спільнотам, які сильно постраждали через конфлікт у Газі та на Західному Березі.

Однією з наших найбільш пам’ятних зупинок був Дитячий дім Святої Родини у Вифлеємі. Ним опікуються Доньки Милосердя святого Вінкентія де Поля, ділячись атмосферою любові для приблизно пʼятдесяти покинутих дітей. Ці діти є вихідцями із різних складних обставин.Деякі з них – новонароджені, яких анонімно залишили на порозі. Інші мають батьків, які не можуть про них піклуватися. Ще інші є жертвами насильства і були поміщені до дитячого дому місцевою владою. Незалежно від їхнього походження, сестри дають дітям те, що вони потребують найбільше: зцілення, що приходить із люблячого дому, і справжнє відчуття приналежності до нього.

Робота сестер важка. Я бачив це на їхніх обличчях. Ніхто не є біднішим і вразливішим за покинуту дитину – особливо в країні, розірваній соціальними та політичними конфліктами. Проте сестри дають дітям нове життя і відчуття безпеки, якого потребує кожна дитина. І, можливо, вперше в житті діти мають надію. Це було очевидно для мене з радісних звуків сміху та ігор, що лунали у дворі.

Це є суть того, що означає бути лицарем Колумба – бути уважним до потреб інших і ніколи не закриватися в собі.

У своїй проповіді під час Меси з нагоди Ювілею бідних минулого місяця Папа Лев розмірковував про численні форми бідності, які вражають наш світ – матеріальну, моральну та духовну. Він зауважив, що всі вони мають спільну рису. Він зауважив, що всі вони мають спільну рису, трагедію, яка пронизує їх усіх, – досвід самотності. Щоб зруйнувати «стіни самотності», Святий Отець сказав, що ми повинні плекати «культуру уваги». Тобто ми повинні «бути уважними до інших, до кожної людини, де б ми не були, де б ми не жили, передаючи цю позицію у своїх родинах, втілюючи її на робочому місці… у різних спільнотах, у цифровому світі, скрізь, простягаючи руку до знедолених і стаючи свідками Божої турботи».

Це є суть того, що означає бути лицарем Колумба – бути уважним до потреб інших і ніколи не закриватися в собі. Орден був заснований саме для того, щоб дивитися назовні – піклуватися про вдів, сиріт, вразливих і знедолених. Так само, як Бог не покидає нас у наших труднощах, ми ніколи не повинні покидати інших у їхніх. Христос благає нас: «щоб ви любили один одного, як я вас полюбив!» (Йо 15:12).

Проходячи через Адвент і наближаючись до Різдва та завершення цього великого Ювілейного року надії, пам’ятаймо, що сам Ісус Христос є справжнім автором нашої надії. Він може зруйнувати стіни нашої самотності і дати нам благодать бути уважними до справжніх потреб інших. Він не покидає нас. Він прийшов як один з нас, щоб врятувати нас і сам став бідним і вразливим, народженим у яслах Вифлеєма, у часи великих негараздів.

Святий Павло пише: «задля вас став бідним, бувши багатим, щоб ви його вбожеством розбагатіли.» (2 Кор 8:9). Христос прийшов, щоб запропонувати нам новий шлях – Добру Новину, яка має силу зцілити нас і звільнити від влади гріха і смерті. Нехай ми широко відкриємо свої серця для багатства Його благодаті, уважно ставлячись до способів, якими ми можемо щедро поділитися цим багатством з нашими сусідами, які цього потребують.

Vivat Jesus!

Посилання на оригінал: Witnesses of God’s Tenderness
Переклад: Маркіян Смаль (Львів, Україна)