Бог завжди шукає нас, і світло Христа яскраво світить навіть серед темряви самотності та ізоляції.

Найвищий Капелан Архиєпископ Вільям Е. Лорі

Запитайте будь-кого, хто працює зі мною: я постійно гублю такі речі, як парасольки, ключі та мобільні телефони. Загублена парасолька означає, що я промокну. Загублені ключі означають, що я не можу потрапити всередину. Тоді як загублений мобільний телефон означає, що я відрізаний від цивілізації – принаймні так кажуть.

Втратити речі – це одне. Загубитися або відчути себе загубленим – інше. А іноді відчуття втрати проникає дуже глибоко. Ми можемо відчувати, що втратили друзів або що вони нас забули. Ми можемо навіть відчувати, що втратили дружбу з Богом або що Бог нас забув.

Гріхи, слабкості, духовні та емоційні рани є частиною кожного життя. Та коли вони беруть над нами гору, ми можемо думати, що Бог та інші люди поставили на нас хрест. Це явна брехня, посіяна в наших серцях сатаною, батьком брехні. Однак відчуття, що ми втрачені для Бога і втрачені для наших друзів, може здаватися дуже реальним. Дійсно, однією з особливостей сучасної культури є відчуття ізоляції та самотності у світі. Багато людей не мають стосунків з Богом, не мають близьких друзів. У їхньому житті бракує любові. А без любові життя втрачає сенс. Однак, коли бракує любові, бракує також надії. А коли немає надії, ще важче впоратися з тими гріхами, слабкостями і ранами, які нас терзають.

Бог не хоче, щоб хтось із нас загинув. Отець так нас любить, що послав у світ свого єдинородного Сина, щоб нас знайти, врятувати і зібрати у родину викуплених.

Нещодавно хтось сказав мені: «Ця пора року наповнює мене жахом. Світловий день короткий. Години нічної темряви довгі. Ось що я відчуваю». Ці слова мене зворушили. Я поділився з нею коротким реченням з початку Євангелія від Івана: «І світло світить у темряві, і не пойняла його темрява» (Ів. 1:5).

У темряві Адвенту світло Божої любові сяє ще яскравіше, якщо ми, у благодаті Святого Духа, віримо і розуміємо, що Господь прийшов шукати нас. Бог не хоче, щоб хтось із нас загинув. Отець так нас любить, що послав у світ свого єдинородного Сина, щоб нас знайти, врятувати і зібрати у родину відкуплених. Для цього друга особа Трійці назавжди прийняла нашу людську природу – не тільки наше тіло, а й людський розум, серце і волю. Син Божий, який проповідував Добру Новину, зцілював, прощав і воскрешав померлих, відчував голод, спрагу, біль і смуток і, зрештою, віддав своє життя за нас на хресті. Ось як далеко зайшов Бог, щоб знайти нас. Більше того, він продовжує шукати нас з вами в цю саму мить.

Тож приготуймо наші серця до Різдва, свята Боговтілення, великої причини нашої надії. Це можна зробити, дозволивши Господу знайти нас. Коли ми відчуваємо брак Божої любові, це часто тому, що ми сховалися від неї. У нашому житті можуть бути болючі реалії, з якими ми не хочемо стикатися, тому натомість ми звинувачуємо, виправдовуємо, ховаємося, втікаємо в ізоляцію. У ці дні приготування до Різдва дозвольмо Господу прорватися крізь ці самонаставлені бар’єри, які заважають нам приймати Божу любов і любити інших. Це відбувається під час визвольної сповіді гріхів. Або коли ми простягаємо люблячу руку нужденному. Або під час щирої розмови з другом, якому довіряємо, чи духовним наставником.

У Святвечір Папа Франциск відкриє Святі Двері в базиліці Святого Петра в Римі, щоб відкрити Святий Рік, Ювілей Надії. Тема цього особливого року благодаті: «Надія ж не засоромить, бо любов Бога влита в серця наші Святим Духом, що нам даний» (Рим 5,5).

Нехай святкування Різдва Христового та цього Ювілею наповнить ваші серця
радістю та надією!

Посилання на оригінал: Lost and Found
Переклад: Соломія Карпів (Львів, Україна)